Одну націю від іншої відрізняє зовнішність, мова, традиції, культура у широкому розумінні цього слова. Але, крім того, кожна нація, як і людина, має свій характер. Цей характер, з одного боку, формується під впливом різних зовнішніх чинників: територія, що належить нації, вплив сусідніх народів, історичні події тощо. Але, з другого боку, характер нації і впливає на її історію, культуру. Можна провести паралель з людиною. Характер її формується під впливом батьків, друзів, вчителів. Багато значення має і життєвий досвід, умови, у яких зростає дитина. Але врешті-решт характер визначає подальшу долю: чи досягне людина успіхів у професійній кар'єрі? Чи буде щасливою у подружньому житті?
Отже, щоб відповісти на питання про характер українців, треба звернутися до їх історії. Українці мешкали на благодатній землі. Тому розуміли, що тільки від праці залежить їх добробут. Звідси — надзвичайна працьовитість. Крім того, їм усього вистачало: є море з рибою, ріки з чистою водою, ліси для полювання, безкраї степи для пшениці. Тому українці ніколи не зазіхали на чужі землі, були неагресивними і спокійними. Але, з іншого боку, українська земля приваблювала сусідів, тому українцям часто доводилося захищати рідні землі. Понад усе українці цінували волю, але так склалася історія, що їм постійно треба було за неї боротися зі змінним успіхом.
Хоч українці майже весь час свого існування як нації знаходились у складі іншої держави, але при цьому зберегли свою мову та культуру. Це пов'язано з тим, що вони завжди поважали традиції предків. Старі люди були для них уособленням мудрості. Наша нація дуже довго не мала власної літератури, навіть власне української писемності, але історію свого народу українці знали чи не краще за наших сучасників, бо дуже любили слухати розповіді старих людей. До того ж українська нація має надзвичайно багатий фольклор, у якому зберігається пам'ять багатьох поколінь.
Звичайно, як не буває ідеальної людини, так і не буває ідеальної нації. Є негативні риси і в українському характері. Зокрема, відоме українське прислів'я відбиває саме таку рису: „Моя хата скраю — нічого не знаю”. І справді, навіть в межах одного села українці мало залежали один від одного. Землі багато, врожаї чудові, залишається тільки працювати на власному господарстві. Тому так легко було українців підкорити. Захоплять одну частину країни, а іншій і байдуже на це. Але якщо знаходилася людина, що здатна була об'єднати усіх, наш народ являв собою велику силу. Таким був, наприклад, Богдан Хмельницький, що підняв на повстання цілу країну.
Багато чого можна ще написати про характер українців. Але мені здається, що головне — це любити свою землю і свій народ. А ця риса українського національного характеру все ще на стадії формування. У когось вона виявляється аж занадто сильно, а дехто навіть після 11 років існування незалежної держави не усвідомлює себе українцем, але при цьому живе за суто українським принципом „Моя хата скраю...”.
Объяснение: очень старое эссе, надеюсь подрйдёт
Відповідь:
Зазначене речення є цитатою з твору І.Нечуй-Левицького "Кайдашева сім"я". За жанром «Кайдашева сім’я» - це соціально-побутова сатирично-гумористична повість. Цікаво, що в повісті майже немає сцен, у яких би лунав сміх. «Кайдашева сім’я» населена дуже серйозними людьми. Їм не до сміху, оскільки всі вони - учасники великої родинно_побутової війни, якій не видно кінця. Змальовуючи цю «війну», прозаїк раз у раз вдається до гумору. А в наведеній цитаті як яскравий комічний засіб використав змішування стилів - високим епічним стилем описує сцену побутової бійки. Згадаймо піднесений стиль козацьких пісень, балад - "То не грім в степу грохоче, То не хмара світ закрила. То татар велика сила Козаченьків обступила". Війна в родині і те, як описує її автор викликає сміх, але крізь цей сміх пробиваються сльози…
Пояснення: