Остап Бульбенко – старший син Бульби, разом зі своїм братом закінчив семінарію і після закінчення навчання повернувся додому. Читач дізнається про те, як показав себе Остап в семінарії з декількох епізодів: Остап спочатку не хотів вчитися і намагався втекти, але з часом взявся за розум. По-справжньому цей персонаж розкривається в похід на поляків. Остап постає перед нами гідним сином свого батька: хоробрим, сильним козаком, який наділений аналітичними здібностями.
Незважаючи на те, що Остап потрапляє в полон до поляків, козак не втрачає самовладання і властивої його твердості характеру. Після сцени страти у читача не залишається сумнівів в тому, що Остап по праву гідний називатися справжнім козаком. Герой йде на лобне місце без страху, з гідністю зустрічаючи смерть.
Андрій відрізняється і від брата, і від батька. Можна сказати, що від своєї матері він взяв ліричний склад душі, а від батька – рішучість і волю до перемоги. Можна сказати, що саме це поєднання і стало для юнака фатальним.
У військових справах Андрій не відставав від свого брата, а часом здійснював таке, що ні одному козаку навіть в голову прийти не могло. Молодого хлопця чарують битви, гулянки, мечі, шпаги, набіги – все те, з чого складається козацька життя. Образ Андрія створений Гоголем в романтичному ключі. Читач розуміє, що Андріе борються два протилежні початки: бажання любити й чинити за велінням серця і бажання служити рідному краю, стояти на сторожі свободи і незалежності.
Крига на одрі
В цьому році зима
Не вігадала білої свити.
Часом вже й приміряла,
Та хтось її заразу крав.
Пощукала, поплакала...
Що ж робити?-
Будувала в старій
Із торішніх зів'ялих трав.
Як коли лютувала,
Стелила рядно ожеледиць.
Сперечалася з морем,
Несла сум'яття вітрів.
Все збиралась на силі.
Та не встигла огледіться,
Як проснулись дерева
І на Одрі лід потемнів.
Крига буйно ломилась
У відкриті двері протоки.
Лід кришився, б'ючись
Об каміння берегове...
І нарешті по Одрі –
Темній, широкій –
На останній крижині
Самотня чайка пливе.
- Ти куди ж розігналась?
Чи, бува, не до самого моря?
Чайки держаться гурту,
А ти відпливаєш одна.
А крижина тонка,
А крижина майже прозора...
Ну, а що, як її
розмиє вода весняна?
Ну, а що, коли їй
Та удержать тебе несила?
Затріщить і відломиться...
Піде вода кругами...
- Дивна людино!
Я ж маю крила.
Нащо крилатим ґрунт під ногами?
КРИЛА
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір"я,
А з правди, чесноти і довір"я.
У кого - з вірності у коханні.
У кого - з вічного поривання.
У кого - з щирості до роботи.
У кого - з щедрості на турботи.
У кого - з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!