Іван Нечуй-Левицький — один із найвизначніших українських письменників, автор таких відомих творів з народного життя, як "Микола Джеря" і "Кайдашева сім'я". Ці твори стали неначе чистими перлинами на ґрунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю.
Уже з перших сторінок повісті "Кайдашева сім'я" читач потрапляє в село Семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". В уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. Нарешті зустріч з героями. Неначе живі стають вони перед очима. Ось Маруся Кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. Кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. Саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки.
Тут. же її чоловік Омелько Кайдаш. Він не сидить без діла. Працює по господарству. Його зовнішність і характер мали на собі відбиток важкої праці. Пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. Вона й довела його до загибелі. Стає жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво, безвихідність підневільного життя.
Чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. Але чому ж? Та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами керуються герої твору? Постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. І не тільки у переносному значенні, адже Мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і "Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". Читаючи повість, ми сміємось. Але сміх цей гіркий. Письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. Ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. Але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.
Контрольну вчора ми писали,
А вчитель гав ловив в журналі -
Тому ми швидко так списали.
А на наступний день,
Під звук пташиних теревень,
Оцінку і дознали.
Тепер хоч в воду, хоч з моста
У мене двійка - не спроста!
Я ж навіть списував і коми!
У кого? У сусіда Толі!
- Толян, сусіде, як це так?
Мені тут двійка - не п'ятак!
- Мій добрий друг, я теж списав
і маю не п'ятірку!
Такого ж лебедя - цю двійку!
За це я дякую сказать повинен
Цьому кирпатенькому Тимі!
- Тимко, Тимко, як написав?
- Так як і всі - усе скатав!
- На скільки?
- Краще б не казати!
- У кого встиг?
- У Гончаренко Каті!
- Катрусю, Катя, Катя, Катя!
Що сталось? - годі плакать!
- Ой, не кажи мені нічого!
Тепер з моста, тепер - у воду!
Через це "Два"! Хоча би "Три"!
А все у цьому винен ти!
- Чому це я? Знайшла на кого!
- А списувать знайшли же моду!
От я, дурна, у тебе і списала.
Якби ж я знала, якби же знала...
Дзвінок тут швидко пролунав
Наш клас із класу повтікав.
Лиш я сиджу, рука сіпнулась -
Отут-то коло і замкнулось!
* , понесло, понесло. Його і справді я вигадала, тільки якщо думаєте, що вчитель зважить на те, що ви не могли такого написати, то просто переробіть все у невіршовий варіант - вам ж не ліньки?*