Остап мандрика — герой оповідання м. коцюбинського «дорогою ціною» — виховувався на героїчних традиціях предків. змалку він заслуховувався розповідями столітнього діда, який «ходив у січ, а потім різав панів в умані» (під час коліївщини). ці чарівні слова розпалювали кров у хлопця, будили і його уяві картини вільного життя. «ті билиці-казки про січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких остап слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал». вирісши, остап побачив, що пани перетворили народ на худобу, побудували свій добробут на злиднях і горі кріпаків. сміливий і волелюбний юнак закликає селян «висунути шию з панського ярма». за це пан називав його бунтарем, , похвалявся з живого шкуру здерти, віддати в рекрути. він не раз закликав до боротьби з панами інших селян, нагадуючи, що не так давно минули ті часи, коли українці боролися за свої права: «не так мені страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що…» однак його ідеї не знайшли відгуку, але ворога в обличчі пана він таки знайшов. він закликає селян «висунути шию з панського ярма». за таку свавільну вдачу, пан вирішив віддати остапа у рекрути, розлучивши його таким чином з коханою соломією, котру тим часом насильно видав заміж. так кріпацьке життя суперечило життєвим принципам волелюбного остапа, тому він вирішив втекти: «як живий буду, землю оратиму, житиму… все ж краще на волі, ніж під паном». остап вирішив покинути рідний край і втікати на вільні землі по той бік дунаю, де колись оселилися запорізькі козаки після зруйнування царськими військами січі. герою був знайомий на рідній землі «кожен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка — все це було йому знайоме, промовляло до його». йому жаль було залишати старого, кволого дідуся, тяжко було розлучатися з коханою соломією, покидати, може, навіки рідне село. але нездоланне прагнення волі перемагало ці почуття. герой не самохіть утік з україни. недоля вигнала його на чужину. саме про це свідчить його настрій, коли він опинився за дунаєм, йому «зробилося весело й легко». та хоч і вирвався від пана остап, але ще багато злигоднів довелося йому зазнати в пошуках волі. при першій спробі переправитись через дунай остапові й соломії не пощастило: вони ледве не потрапили до рук сторожових козаків. переборюючи величезні труднощі, нелюдську втому, вони нарешті за мельника якима переправились через дунай. «бодай ти запалася, треклята країно, з твоїми порядками! » — гукнув остап, опинившись на чужому березі. і ніби у відповідь на це з другого берега пролунав у темряві постріл і тяжко поранив остапа. герой не боїться смерті, він хоче жити, бо «світ такий красивий», бо йому хочеться «глянути на сонце, побачити світ божий, людей, обняти соломію». він виявляє величезну силу в боротьбі за життя — хворий повзе, шукає виходу з плавнів. відважним і сміливим виявив себе остап і в сутичці з турецькими жовнірами: беззбройний, хворий і знесилений, він бореться з трьома озброєними турками, щоб не опинитися знову в неволі. зворушує й остапа вірність у коханні. особливо глибоке співчуття викликає уже старий самотній остап, що вслухається в розмову вітру, в «тихий, ледве чутний, мов із дна дунаю», поклик соломії. з остапових уст чуємо хвилюючу розповідь про долю кріпаків-утікачів. зовнішній вигляд (портрет) остапа змінюється залежно від умов і віку. на початку це стрункий і міцний парубок, з чорними очима, орлиним носом і темним молодим вусом на засмаглому обличчі. коли остап був поранений, «його молоде обличчя немов прив’яло, на уста впала смага». в кінці твору бачимо героя сивим дідом. у нього кудлаті брові й «мутні очі», що дивляться в простір, а усмішка «розсуває зморшки». мужність, відвага, волелюбність, готовність до боротьби, ніжність у ставленні до соломії, вірність у коханні, любов до життя і рідного краю — такі основні риси остапа. мужність не покидає його ніколи: ні тоді, коли він закликає народ скинути панське ярмо, ні тоді, коли він відважується на тяжку і ризиковану втечу, ні тоді, коли йому тяжко пораненому, безсилому доводиться віч-на-віч зустрітися з голодним вовком, ні тоді, коли він вступає у нерівну боротьбу з турецькою вартою. в епілозі розповідається про тяжкий життєвий шлях остапа. людям, які заходять до його халупки, він показує «збасаманений синій хребет», де списана, як він каже, його «життєпис». — «оце ззаду пам’ятка від пана, а спереду, ніж ребрами, маю дарунок від москаля…кругом латаний…дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав»
1.свиня манюня у метро під свинарником 2. бій биків з участю корови контрибуції 3. пригоди у києві 4. екзамен. переекзаменовка 5. ява-кукурудзо шукає острів 6. порятунок собакевича з колодязя 7. утопленик. незнайомець з тринадцятої квартири 8. добрий максим валерянович 9. нічні пригоди у печері 10. розкрита таємниця годинника 11. дива діда соломона 12. лихо в селі 13. відважний ява 14. трое невідомих 15. весілля вчительки і лейтинанта
Можна зробити попереднiй пiдсумок: ставлення Гобсека до жiночих
персонажiв повiстi свiдчить про те, що для нього головним у стосунках з
ними є не грошi, а можливiсть з до грошей впiзнати цих
людей i у разi потреби втрутитися в ïхнє життя не з метою
“покарання”, а з метою до кожнiй з них. Навiть тодi,
коли “до вiд Гобсека” є дуже болiсною (Анастазi
де Ресто), вона спрацьовує i приводить до належного, як на думку
старого лихваря, результату.
Граф Максим де Трай не викликає жодних симпатiй анi у Гобсека, анi
у автора твору, анi у читачiв. У моральному планi це дуже неприваблива,
якщо не сказати бiльше, людина. Але ж для Гобсека саме Максим де Трай
є дуже бажаним клiєнтом! Вiдносно своïх стосункiв iз
Гобсеком граф висловлюється дуже точно й дотепно: “Ви.
робите з мене губку, хай вам чорт! Примушуєте мене вбирати в себе
грошi свiтського товариства, а в скрутну для мене мигь, як губку,
вичавлюєте”.
Максим де Трай це справжнiй вiртуоз, коли потрiбно змусити будьяку жiнку
вiддати йому грошi, це визнано усiма. Але ж цi грошi рано чи пiзно
опиняються саме у Гобсека! Якби йшлося лише про “золото” i
“владу золота”, хiба доцiльно було б Гобсековi знущатися з
такого клiєнта, жорстоко ображати його, принижувати його в очах
закоханоï жiнки? Навпаки, якби вiн дбав лише про власнi прибутки,
лихваревi потрiбно було б зробити так, щоб ця “золота губка”
була зацiкавлена в пiдтриманнi ïхнiх дiлових стосункiв. Iз, скажiмо
так, “дiловоï” точки зору суворе ставлення Гобсека до
джерела своïх (чималих!) прибуткiв є недоцiльним,
неправильним, водночас чи не заслуговує Максим де Трай покарання?
Покарати його може лише той, хто має над ним владу, таких людей,
схоже, дуже небагато, i Гобсек один з них. Звичайно, вiн чудово
розумiє, що “виправити” Максима де Трай неможливо,
втiм, всупереч власним, як зараз кажуть, бiзнесiнтересам, з вишуканою
жорстокiстю карає мерзотника. Чому вiн це робить?
Очевидно, що уявлення Гобсека про справедливiсть вимагають того, щоб вiн
покарав Максима де Трай. Це не хвилинне поривання, а свiдомий.вибiр,
який начебто суперечить життєвiй фiлософiï старого лихваря,
але саме таке ставлення до мерзотникiв вiдновлює, хоча б частково,
справедливiсть?
До графа де Ресто, як на перший погляд, Гобсек також ставиться вкрай
неповажливо, навiть iз великим презирством. Вiн вiдверто
знущається з нього, коли йдеться про продаж дiамантiв, а пiсля
того, коли граф iде, старий лихвар стверджує: “
му, вiн дурень, як усi вашi чеснi люди, зневажливо мовив
Гобсек, коли граф пiшов”. Втiм, таке ставлення до графа де Ресто
не заважає Гобсековi запропонувати цiй людинi до мабуть,
саме ця до диним, що може хоча б якимось чином
заспокоïти чоловiка, якого зрадила дружина i який помирає
через цю зраду. Пропозицiя Гобсека зберегти грошi графа для його дiтей
єдине, що може до цьому чоловiковi витримати жорстокий удар
долi.