З ким останнім бачиться і розмовляє хлопець у рідному селі? (Соломії тяжко думати, що Остап покидає її, дідуся, село. Але вона знає, що чекає його, якщо він залишиться. Через те з болем промовляє: «Тікай, Остапе, тікай, серце…»)
Кого Остап порівнює з волом? (Людей)
Які спогади зринають в пам’яті Остапа по дорозі? (Дитинство; батько, матір, дідусь, Соломія, себе називає панською худобою).
Як звучали для Остапа в дитинстві слова про волю? (Піднесено, романтично…)
На кого ще, крім пана обурюється герой? (На людей).
Яких людей пригадує герой з дитинства? (Емісарів)
Що уявляє Остап по дорозі, коли тікає? (Уявляє себе вільним козаком).
Хто пристав до Остапа в дорозі? (Іван)
Що найбільше напружувало втікачів? (Очікування до
Для чого введено символічний образ голодного вовка? (Люди дійсно були голодні, та ще їх мучив «голод» волі)
Чому Іван обурився на діда-провідника, коли той з посмішкою згадав про вовка? (На душі й так було тяжко, а він ще й насміхається)
До кого вирішили звернутися втікачі за до До мельника, одноокого Якима)
Який план запропонував Яким? (Зв’язати пліт, пере у плавні)
Чому герої, пливучи в тумані поміж берегами, почувають себе одірваними від землі й безпомічними? (Туман – символ безперспективності)
Яке почуття охопило Остапові груди, коли він відчув себе на волі? (Не радість, а навпаки – злість. Він утік з батьківщини не з власної волі)
Що сталося на кордоні? (Остапа поранено)
Де опинилися герої? Як веде себе Остап? Яка реакція у Соломії? (Вони втікають назад у плавні. Остап слабне. Соломія чим може допомагає…)
Що втікачі вирішують робити далі? Чому між ними виникає непорозуміння? (Бачать вихід по-різному: Соломія пропонує йти вліво, Остап – вправо)
Який курс вирішила взяти Соломія? (Вирішила йти проти вітру)
Хто стає її заклятим ворогом? (Комиш)
З ким автор тут порівнює Соломію? (Із зраненим оленем)
Хто приходив до хлопця в мареннях? Про що вони розмовляють? (Дідусь)
Яку живу істоту побачив Остап біля себе удосвіта? (Вовка) Що було єдиним оружжям од звіра? (Вода)
Хто надає першу до Остапу? (Стара циганка)
Хто далі опікується Остапом? (Молода циганка)
Яке лихо трапилося у циганській родині? (Гіцу поранено)
Проблема батькiв та дiтей є провiдною темою багатьох творiв як у свiтовiй, так, зокрема, i в українськiй лiтературі. І. С. Нечуй-Левицький у повісті «Кайдашева сім'я» з великою майстернiстю показав життя українського села пiсля реформи 1861 року, викривши причини непорозумiнь i сварок на прикладi сiм'ї Кайдашiв, показав, як і чим жило молоде покоління в перші десятиліття після скасування кріпосного права. Важко було старшому поколінню, а молодому все було вперше: вперше будували своє життя некріпаками, вперше одружувалися за велінням свого серця, а не за велінням пана. А старше покоління хотіло, щоб їх слухали, як все життя слухали вони своїх батьків, пана тощо. Проблема ця вiчна, i висвiтлюється та розв'язується вона кожного разу дуже цiкаво. Головне для розв'язання цього конфлiкту, на мою думку, є усвiдомлення його причини.
Основною ж причиною конфлiкту мiж старшими та молодшими Кайдашами є нескiнченна суперечка за "моє" i "твоє", дрiбновласницькi iнстинкти Кайдашiв. Внаслiдок сутичок i боротьби за приватну власнiсть люди стають жорстокими, жалюгiдними, руйнують родиннi зв'язки, плямують власну гiднiсть та гідність близьких їм людей. Але є, на мiй погляд, тут ще один аспект - вiковий: старiсть не хоче поступатися своїми позицiями молодостi. Чесно кажучи, глибоко в душi менi дуже жаль старих Кайдашiв, що весь свiй вiк працювали, примножували добробут, ростили синiв. Їм, цим вже дорослим синам, врахувати б це, але вони впевнено будують своє життя, де на батькiвське "моє" вони вiдповiдають гострим опором. Та їх теж можна зрозумiти, бо в першi десятирiччя пiсля скасування крiпацтва свiдомiсть селян зазнала суттєвих змiн, що внесли в життя темного, забитого вiками панщини народу новi порядки. Важко до них пристосовується родина Кайдашiв, що складається з двох поколiнь. Думаю, крiм двох названих причин конфлiкту ("моє" - "твоє" та "старiсть - молодiсть"), автор висвiтлює ще одну: протирiччя мiж старим i новим ладом.
Саме соцiально-побутове середовище спотворює характери героїв повiстi, що стикаються у конфлiктi "батьки та дiти". Вічна проблема «батьків та дітей» теж прийшла до нас з сивої давнини. Однак І. С. Нечуй-Левицький уперше вказує нам на неповагу до батьків. Порушилася віковічна українська традиція шанобливого ставлення до батька-матері у дітей, і їх життя ламається, летить під укіс. Бо у своїй власній сім’ї не можна виховувати у дітей повагу до себе, коли ти зневажив своїх батьків - діти ж бо це бачать. І у нашому сьогоденні нерідко бачиш, як спілкуються брат із сестрою, бо заздрять один одному, бо спадок батьків не так поділили. Нехай Кайдаші були неосвічені затуркані панщиною, а що ж їх рівняє з нашими сучасниками? Чому ми не можемо піднятися над ними?
Останнім часом усе звертають на «український менталітет», але мені здається, що це тільки для того, щоб якось виправдати себе, бо ж таки соромно зізнатися собі у «кайдашевих звичках», які, на жаль, ще живуть серед нас. Хоч і здаються нам смішними суперечки Кайдашів, інколи ми пізнаємо в них і наших сучасників, які за «моє» готові на все. Але що цікаво - сміятись над Кайдашами - сміємось, а себе такими не бачимо. А жаль!