Іван був 19 дитиною в гуцульській родині Палійчуків. Маленьким часто плакав, погано ріс. Підрісши, Іванко любив ходити в у гори, в ліс, там йому було добре. Незабаром хлопця послали пасти корів.
У хаті часто були неспокій і горе. Брата Олексу роздушило дерево в лісі, а родич Василь загинув у бійці з ворожим родом.
Коли сім'я Палійчуків їхали до церкви, вони зустріли ворожу сім'ю Гутенюків. Почалася бійка. Іван вдарив дівчинку Марічку. Але потім вона поділилася з ним цукеркою і діти почали дружити.
Коли вони підросли, почали зустрічатися. Марічка співала співаночки, а Іван грав на флаері. Але згодом він пішов в найми, пасти овець. Повернувшись, він не застав Марічки. Вона втопилася у річці Черемош. Іван ходив та шукав її, але не знайшов і зник.
Через шість років повернувся, в дуже поганому вигляді. Через рік одружився з Палагною. Вона була багатою, доброю господинею та гордою. Дітей у них не було, але було господарство, яким Іван приділяв весь свій час.
Згодом Палагна познайомилася з сусідом Юрою, мульфаром, з яким у них зародилося кохання.
Іван почав постійно чути голос Марічки, який постійно кликав її. Це була нявка, яка прийняла образ дівчини. Один раз він почув знову цей голос і пішов за ним. Провалився в прірву та помер.
Ледь живого наступного дня його знайшли пастухи.
Сумна трембіта повідомила про смерть. Але потім залунав жіночий сміх і розпочалися забави, аж на грудях у померлого забряжчали мідні гроші, скинуті добрими душами на перевіз.
1.Назвіть головних героїв твору? 2.Що ви можите сказати про характери головних героїв? 3.Що вам здалось смішним і чому? 4.як звали маму Сергія?(Оксана Павлівна) 5.як звали сусіда музиканта (дядько Гнат) 6.У який клас перейшли хлопці?(у 6) 7.скільки треба було їхати поїздом до Митькової бабусі(одну ніч) 8.Що їли хлопці у бабусі?(голубці,молоко,кисіль) 9.З чим приїхали хлопці до бабусі?(з рокзаком та сачками) 10.кого побачили Сергій з Митьком в озері? 11.що дізналися хлопці з розповіді Василя про бурштин? 12.Чому хлопці повірили велосепидисту?
ШРАМ (справжнє прізвище Чепурний) По одежі і по сивій бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, по пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду — старий «козарлюга». Був він син паволоцького попа, по прізвищу Чепурного, учився в Київській братській школі, і вже сай вийшов був на попи. Як же піднялись козаки з гетцу маном Остряницею, то і він устряв до козацького війська; бо гарячий був чоловік Шрам і не всидів би у своїй парафії, чуючи, як іллється рідна йому кров за безбожний глум польських консистентів ,і урядників над українцями, за наругу католиків і унітів над греко-руською вірою. Сидів він зимовником серед дикого степу на Низу, взявши собі за жінку бранку туркеню; проповідував він слово правди божої рибалкам і чабанам запорозьким; побував він на полі й на морі з низцями; видав не раз і не два смерть перед очима да й загартовався у воєнному ділі так, що як піднявсь на ляхів Хмельницький, то мав з його велику користь і підмогу. Ніхто краще його не ставав до бою; ніхто не крутив ляхам такого веремія... У тих-то случаях пошрамовано його вздовж і впоперек, що козаки, як прозвали його Шрамом, то й забули реєстрове його прізвище. І в реєстрах-то, коли хочете знати, не Чепурним його записано. не раз дзвонив старий Шрам шаблею; далі, почуваючись, що вже не служить сила, зложив з себе полковництво, постригсь у попи да й почав служити богові. Іванець Брюховецький Іванець був собі не значний товариш, да за свою щиру службу старому Хмельницькому мав велику в його повагу і шанобу. Бувало, проживаєш у гетьманському дворі, то й чуєш: «Коханий Іванець! Іванець, друже мій єдиний'» — озветься до його під веселий час, за чаркою. «Держись, Юру,— каже, бувало, синові,— держись Іванцевої ради, як не буде мене на світі: він тебе не ошукає». От Юрусь і державсь його ради, і вже було, що скаже Іванець, те й свято. Мабуть, нечистий напутив його. Почав гроші збирати, почав усякому годити, почав прохати уряду в гетьмана. Той і настановив його хорунжим. Як же ото Юрусь не зміг держатись на гетьманстві да пішов у ченці, так Іванець, маючи в себе од усіх льохів гетьманських ключі, підчистив щире срібло, скілько його там осталось, да й махнув на Запорожжє. А там як сипнув грішми, так запорожці за ним роєм: «Іван Мартинович! Іван Мартинович!» А він, ледачий, з усіма обнімається, да братається, да горілкою поїть...Запорожці так собі його вподобали, що зозвали раду, да й бух Іванця кошовим. Тепер уже він Іван Мартинович Брюховецький. Ні на що славне Запорожжє, коли такі гетьмани настали!
Іван був 19 дитиною в гуцульській родині Палійчуків. Маленьким часто плакав, погано ріс. Підрісши, Іванко любив ходити в у гори, в ліс, там йому було добре. Незабаром хлопця послали пасти корів.
У хаті часто були неспокій і горе. Брата Олексу роздушило дерево в лісі, а родич Василь загинув у бійці з ворожим родом.
Коли сім'я Палійчуків їхали до церкви, вони зустріли ворожу сім'ю Гутенюків. Почалася бійка. Іван вдарив дівчинку Марічку. Але потім вона поділилася з ним цукеркою і діти почали дружити.
Коли вони підросли, почали зустрічатися. Марічка співала співаночки, а Іван грав на флаері. Але згодом він пішов в найми, пасти овець. Повернувшись, він не застав Марічки. Вона втопилася у річці Черемош. Іван ходив та шукав її, але не знайшов і зник.
Через шість років повернувся, в дуже поганому вигляді. Через рік одружився з Палагною. Вона була багатою, доброю господинею та гордою. Дітей у них не було, але було господарство, яким Іван приділяв весь свій час.
Згодом Палагна познайомилася з сусідом Юрою, мульфаром, з яким у них зародилося кохання.
Іван почав постійно чути голос Марічки, який постійно кликав її. Це була нявка, яка прийняла образ дівчини. Один раз він почув знову цей голос і пішов за ним. Провалився в прірву та помер.
Ледь живого наступного дня його знайшли пастухи.
Сумна трембіта повідомила про смерть. Але потім залунав жіночий сміх і розпочалися забави, аж на грудях у померлого забряжчали мідні гроші, скинуті добрими душами на перевіз.