Казка про те як друзі до соловейку одужати. Одного разу соловейко попав під дощ і застудився. Він лежав у ліжку під ковдрою, пив гарячий чай із медом і дуже сумував, що не може літати і весело співати разом із друзями. Коли його друзі дізналися, що він захворів, то дуже засмутилися і замислилися як йому до швидше одужати. І в той же день друзі розсілися на всіх деревах навколо гніздечка соловейка і почали голосно витьохкувати та виспівувати свої пісні. І так гарно виспівували свій сум, свій біль, свою тугу і свою любов, що від їх пісень заспокоївся вітер, хмари розвіялися, засяяло яскраве лагідне сонечко. "Яка краса, яке диво!" – казали зачаровані лісові звірі. Маленький соловейко був дуже щасливий, що його друзі не забули про нього і прилетіли підтримати його і до йому одужати. І сталося диво, соловейко почав швидко одужувати. До того ж він почав підспівувати своїм друзям, і їхня спільна пісня щоночі лилася над лісом, над селом, під небесами…
Йшли два товариші із школи. Почули, як десь щось сильно цвірінькає. Коли вони зайшли за кущ калини, то побачили соловейка і в нього крило було розложене. Коли хлопці підійшли до пташки, він почав схиляти голову, ніби боявся їх. Друзі взяли на руки птаха і пішли додому. Вдома привязали до крила паличку і перебинтували крило. Соловейко жив у одного з хлопців, але доглядали його двоє, як справжні друзі. Коли в пташки зажило крило, хлопці вирішили відпустити його, але він не захотів покидати своїх рятівників. Тому ціле літо він літав по садах і радував своїм співом своїх рятівників.
Благородний чоловіків, сміливець, захисник