Поема Миколи Вороного "Євшан-зілля" розповідає про ту частину історії України, що стосується княжої доби. Описана в ній доля юнака-половця, який потрапив у полон і забув свою Батьківщину. Така біда, як полон, неволя, необхідність жити в чужому краї, не обходила українців. У воєнних походах потрапляли вони у полон до ворога. Під час набігів на Київську Русь поневолювали наш народ кримські татари, турки, інші вороги, плюндрували землю, забирали в рабство жінок, дітей. Вирісши на чужині, діти нерідко забували про свою Батьківщину. А дехто з юнаків навіть ставав воїном у чужинському війську.
Хоч ідеться в поемі про події далекого часу, вона перегукується також із сучасністю. Не тільки в період існування Київської Русі українці змушені були розлучатися зі своєю Батьківщиною.
Наша земля часто переживала важкі часи, коли багатьом людям доводилося шукати кращої долі по чужих далеких краях. Народне прислів'я недаремно каже: "Нашого цвіту по всьому світу". Чимало українців мешкає тепер у Росії, Сполучених Штатах Америки, Канаді, країнах Європи...
На мою думку, ця поема є дуже повчальною, та цікавою. В ній ми можемо прочитати про героя який ішов до своїх цілей і ніколи не здавався, і за це в нього завжди все вдавалось. Ця поема знайомить нас з дуже цікавими персонажами які відображають справжні проблеми в житті людини. Драма "Кассандра" — це відповідь Лесі Українки прагматичним настроям, що швидко поширювалися наприкінці XIX століття. (Наприкінці XIX — на початку XX століття українська інтелігенція шукала шляхів до правди, задумувалась над тим, чи потрібно простим людям знати правду і якою вона має бути. їх хвилювало питання, як повинні співвідноситися слова і справи, слова і переконання. За до образу Кассандри Леся Українка робить філософське узагальнення: від людських уявлень і побажань, від людської волі об'єктивна історична закономірність не залежить. Але людина може виявити свою волю і залишатися чесною, правдивою, безкорисливою у будь-якій ситуації.) ♥
Объяснение:
Остап і Андрій – сини головного героя повісті М. Гоголя «Тарас Бульба». Вони майже однолітки, молоді, дужі хлопці. Навчалися у Київській академії.
Остап ледь не з дитинства мріяв про Запорізьку Січ, кілька разів кидав навчання, і тільки погроза батька зробити його монахом на двадцять літ примусила його зробитися сумлінним учнем. За вдачею він був суворим, не прощав образ. Батькові на його глузування сказав: «За образу не подивлюся і не зважу ні на кого».
Андрій вчився легко, був мрійником, цінував красу, не був байдужим до жінок. Ніжнішим