Соціально-психологічний роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» ставить безліч проблем. Чи головним у романі є питання, винесене в заголовок? Чи не відповіла на нього революція 1917 року?
Письменники всього світу споконвіку порушували питання про сенс людського існування, філософські категорії життя і смерті. Чи однозначну відповідь дають на них самі автори? Чи завжди вони осуджують того, хто став убивцею? Ні, читач розумом і серцем повинен потрудитися й знайти свою відповідь.
Спробуємо розв'язати одну з головних проблем, наприклад: «Чому Чіпка став убивцею?»Починаючи від життєвої історії Василя Гнидки, письменник хотів простежити, хто і як потрапляє на дно суспільства. Бідували мільйони, а злочинцями ставали лише сотні. Не від боягузтва, не від слабості, не від хворої психіки став убивцею і Чіпка. А від чого?
Ось Чіпка малий «...поліз у піч, витяг жару у покришку та й виніс у хлівець» — щоб наробити пожежі. Підріс трохи. Почав пізнавати природу. «Як схопить горобеня, як крутне голівку... Не вспів оком моргнути, — як в одній руці зостався тулубець, а в другій голівка.» Ну, з хлівцем зрозуміло, хлівець винен тим, що належить багатому сусідові, а горобеня ж чим завинило? А якийсь горобець, «як жиди Христа мучили, кричав: жив-жив!»
Ось так наш герой змалку почав встановлювати соціальну та історичну справедливість... А сам за свої вчинки намагався уникнути відповідальності. Пам'ятаєте, для чого в образах «повидовбував очі»?Виріс Чіпка, горілку пити навчився. Похмелиться і все ж вертає додому: «...як скажений бик налітає на хату... Брязь! — одно вікно... Дзень! — друге... Посипалось третє... Грюк! Ногою в двері... Полетіли й двері у сіни». А потім ображає рідну матір, яка винна перед сином-злодієм лише у тому, що його породила і робила для нього, що могла.
Важко читати далі розповідь про першу Чіпчину «справжню» справу, свого роду посвячення в злодійський орден. У Чіпки навіть не виникає питання, чи зможе він «переступити через кров»: перше вбивство було випадковим, планувалось тільки пограбування. Але камінь, кинутий у воду, дає кола: один злочин неминуче тягне за собою другий. Вороття до нормального людського життя вже немає і не може бути. «Спить Чіпка. Совість, задобрена горілкою, його не мучила.» Чи не сучасна історія перед нами, коли під впливом традиційних ліків від горя (горілка й веселе товариство, яке «все розуміє») скоюються злочини, про які, на жаль, так часто можна прочитати в сьогоднішніх газетах та журналах? Потім у Чіпки багато буде всякого в житті і в душі. Він виступатиме в ролі захисника селян, його виберуть, по-сучасному, в депутати. Оберуть, бо не доведена була участь Чіпки в злочині. А чи знайшовся б серед читачів хтось, хто залишив би у виборчому бюлетені прізвище Вареника, і чи діяв будь-де і будь-коли закон, за яким Чіпка міг бути виправданий за вчинені злочини і просто за свою поведінку?
