ворчість Т.Г. Шевченка відкрила новий, вищий етап у розвитку української культури. Нею був стверджений критичний реалізм в українській літературі, започаткований її революційно-демократичний напрям.Ім'я Шевченка вперше стало відомим па просторах Російської імперії, коли півтора століття тому в Петербурзі вийшла невелика книжечка "Кобзар". В історії України автор цього видання був винятковим явищем — він вийшов з найглибших надр трудового народу і здобув всесвітню славу.Але саме походження ще не гарантує відданості людини своїй соціальній природі до кінця життя (відомий дворянський історик М.Погодіп, наприклад, за походженням був кріпаком). Тарас Шевченко був і залишався вірним народові, ніколи не розривав з ним зв'язку і в кінці життя з гордістю писав: "...Я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу".Природа дуже щедро обдарувала юнака — в нього було два покликання: художника і поета. Почав він творчий шлях як художник, здобув визнання вже в молоді роки, а в кінці життя йому було надано звання академіка. Проте переважало в ньому друге, основне й головне покликання — поста, мало сказати — новатора, а поста особливої, незвичайної сили думки, глибини почуття, могутньої революційної пристрасті.
Древнее общество отличается тем что у людей не было таких условий жизни как усовременного общества. древнем обестве люди только развивались развивалась речь, умственные умение пре к трудным условиям жизни. Они держались в группах так легче было выжить. И постоянно им нужно было заботиться о еде и о том как добыть её, то есть им нужно было придумывать какие-то орудия труда чтобы добыть пищу.
Они были менее разветы чем мы щас, опять же условиями жизни при отсутствии матерьальных благ, жили инстинктами. Вот этим и отлисчается наше общество от первобытного!