Життя селянина сповнене щоденної праці на землі. Земля, рідна природа формують його світогляд, ставлення до навколишнього середовища і до людей. У повісті «Гуси-лебеді летять» розповідається про звичайне життя хліборобів, що мешкають у подільському селі.
Селяни-трударі у двадцяті роки жили дуже бідно. Не кожний навіть мав чоботи. Але вони пишалися тим, що працюють на землі. Урочистою подією була весняна оранка. А день, коли Михайлик, головний герой повісті, провів свою першу борозну, став для нього справжнім святом.
Від землі залежало, чи добрий буде врожай. Тому і ставлення до неї було особливе. Мати Михайлика вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила... Ця жінка нічого не любила так щиро, як землю. Вона глибоко розуміла природу: помічала, як плаче од радості дерево, милувалася весняними сходами, а слово «насіння» взагалі вважала святим. І цю любов до природи мати передавала Михайлику. Мабуть, інші селяни так само прищеплювали своїм дітям пошану до рідної землі, передавали їм різні прикмети та звичаї, пов'язані з нею, як дід Дем'ян своєму онуку.
Мені дуже сподобалось ставлення селян до природи, те, що вони вважали її живою істотою, поважали і любили. Мені здається, що така шанобливість і чуйність обов'язково винагороджувалась добрим врожаєм.
Одним з кращих творів письменника є "Казка про Дурила", написана в 1963 році. У своєму щоденнику Василь залишив такий запис "Вчора написав "Казку про Дурила". Написав одним подихом, хоч дещо було заготовлено раніше".
1963 рік — той період в житті нашої держави, який характеризувався нудотою й задушливістю. В історію він увійшов під іменем "застій". На думку істориків, ніякої, по суті, не було різниці між Хрущовською "відлигою" і брежнєвською "задухою". Тому-то й Замовчують наших "шістдесятників", поетів, які не хотіли миритися з певними установами і в своїх віршах викривали горе, керівників. Симоненко ще в 1955 році сказав:
Біля керма запроданці, кастрати
Дрижать від жаху в немочі сліпій...
Коли б оту толоку розорати,
Шевченко міг би вирости на ній!
Про що ж і про. кого "Казка про Дурила"? Зміст твору багатопроблемний як і багатопроблемне наше життя. Та ідея її така: засудження тих. хто відбирає у людини Батьківщину, відучує ц любити, ховає живе життя —"в хребтах високих паперових гір і заливає його чорнильними морями" облуди, забирає свободу освідчення любові до неї і притуплює історичну пам'ять, свідомість обов'язку.
Своїм твором В. Симоненко ще й ще раз ствердив високість Шевченкового:
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра...
Твір складний, алегоричний, переповнений замаскованими алюзіями. Кожен образ символізує певне явище з життя країни. Не всі літературні критики саме це вбачають в оригінальному творі, дехто зводить тлумачення "Казки..." до народнопісенного джерела, а образи розцінює як казкових героїв з народних казок.
І все ж треба подивитися на твір іншими очима. У "Казці..." і царська сільська старшина, і сталінські ріки крові, і хрущовська лисина. Симоненко свідомо руйнує часові й просторові рамки, підкреслюючи цим спільні корені тиранії.
Казка про Дурила" — ще не до кінця осмислений твір В. Симоненка. Його треба читати й перечитувати. І сприйняти ідейний зміст його можна тільки при умові глибокого знання історії та літературного-процесу.