Климко отямився, ледь-ледь відкрив очі і побачив, що поруч із ним сидять: Зульфат, дід Гареєв та Наталя Миколаївна. В очах Климка все пливло, і він відчував сильний біль у правій частині грудей. З очей Наталі Миколаївни покотилися гарячі сльози, вона обережно погладила Климка по голові. 3 годом рана на груді хлопця загоїлась, але там залишився шрам. Він завжди буде нагадувати Кимкові про минуле. Ось вже минуло 2 роки. Климко, як нічого не було, сидів біля вікна нової хати і згадував минуле. Він пригадав усе, що з ним відбулося. А найбільше він згадував свого дядька Кирила тітку Марину. Климко піднявся зі стільця, дістав дядькову діжурку, сумно поглянув на неїі поклав у шафу. Потім хлопець вирішив написати листа тітці Марині: "Люба тітонько Марино, це я, Климко. Я сподіваюся, що ви пам ятаєте мене. Зі мною все добре. Живу я гарно, у новому дерев'яному будинку разом із Зульфатом, його дідусем, моєю вчителькою та ї двохрічною донькою. Я дуже хочу дізнатися, як живеться Вам. Сподіваюся, що ми скоро зустрінемось.." В цей час до кімнати зайшов Зульфат і покликав Климка до столу, бо вже був час снідати. Так закінчилася історія про Климка. Сподіваюся, що ви візьмете з неї багато уроків.
Щастя для будь-якої людини — це високооплачувана робота за спеціальністю, дім, дружина та здорові слухняні діти. Для більшості населення нашої планети — це головні показники щастя.
Але для того, щоб була гарна робота, треба з золотою чи срібною медаллю закінчити школу, вступити до університету (бажано на бюджет), відмінно вчитися впродовж усього навчального процесу, щоб отримати якісні та професійні знання. І ось, нарешті, закінчити навчання з червоним дипломом (зараз: диплом з відзнакою).
І все, що я перерахував, ще не головне! Найперша проблема, і якою зустрічаються молоді спеціалісти — це робота за спеціальністю. А ось у цьому і є великі труднощі... Уявіть, що ви — це один з випускників ХНПУ ім. Г. С Сковороди. Спочатку ви обов'язково працюєте декілька років в школі. Чи з'явиться у вас бажання залишитися вчителювати у цій чи будь-якій іншій школі з місячною зарплатнею в 250 гривень? Звісно, що ні! Тому що на ці копійки вам буде важко прогодувати і одягти себе, не говорячи вже про сім'ю. Я вважаю, що така низька заробітна плата — це знущання над людиною, тому що ці гроші не зроблять її щасливою, тільки навпаки.
Ми часто зустрічаємо на ринках міста продавців різних речей, які маю навіть дві виші освіти! Це жах! Що буде далі? Хто буде вчити дітей, лікувати хворих, будувати житло? Чи буде у такої країни майбутнє? Ніколи! Деякі вчені кажуть, що українській нації залишилось існувати 50-80, максимум 100 років! А ви подумайте самі: смертність у декілька разів перевищує народжуваність! Матері не хочуть народжувати, віддають рідних дітей у дитячі будинки з однієї причини — у них немає коштів, щоб прогодувати своїх крихіток! Де ж ти ходиш, щастя, зайди до нашої України!