Було в батька троє синів. Були вони ледачі. Щоб їх прокормить, батько робив, як віл, чорнів від роботи, руки пухли, кров текла з пальців. А сини прохлаждались, гуляли над річкою, лісом, висипалися в садку. Казав їм батько:
— Сини мої, трудіться, бо важко вам буде, коли я умру.
А найстарший син каже:
— Ей, батьку, роби, поки можеш, а ми будем робити, як тебе не буде.
— Та ти не вмієш нічого, — каже батько.
— Я женюсь — жінка буде робити.
Другий син каже:
— І я женюсь.
А третій:
— Я так само зроблю, як мої брати.
Та батько робив, робив та й заболів. Прийшли сини, питають:
— Ти вмираєш, а що нам оставляєш?
А батько бідний був, та з мудрою головою, подумав і каже:
— Діти, шукайте в землі золото.
— А в якому місці ви закопали золото? — питають сини.
— Оцього я вам не скажу — відповів батько, — копайте город, оріть поле, садіть, обробляйте, собирайте, там і золото найдете.
Полежав трохи батько та й умер. Прийшла зима, сини з’їли все те, що батько заготовив, а нового нічого не находили, не насіяли. На другу зиму голодають ледачі сини. Пішов найстарший брат шукать пари — вернувся з кабаком, пішов середній свататись — не схотіла дівчина. Пішов наймолодший, та ніхто не хоче ледачих.
Дожили якось до весни, а весною давай золото шукать. Перекопали весь огород, та не найшли золота і посадили картоплю. Виросла їм здорова картопля.
Пішли поле копать. Скопали — нема золота, взяли посіяли яру пшеницю. Вродила пшениця буйна. Змололи, одвезли зерно у млин, намололи борошна, напекли хліба, сіли свій хліб їсти, а найменший брат каже:
— Ой, які ми, брати, недолугі! Бачте, золото вродило. Добре нам батько казав, щоб ми шукали золото в землі!
Брати повставали з-за столу, позакочували рукава і взялися за роботу. Хазяйнували, все мали, скоро поженилися. Разом із жінками збиралися за столом і говорили:
— Якби наш мудрий батько ще жив, і нам лучше було б.
Іван Якович Франко - великий український письменник і поет, трудівник і борець. Він написав багато віршів і повістей. Одною з найкращих повістей була повість "Захар Беркут". У творі розповідається про те, як народ Руської землі захищав свою батьківщину від нападу монголо-татар і домігся це за до дності. Основна думка твору "Захар Беркут" - показати, що в єдності можна пережити всі нещастя на землі.Головним героєм повісті є Захар Беркут. Йому було за шістдесят років. Він мав сиве, довге волосся і довгу бороду. Захар був сміливим, рішучим і мудрим. У селі він лікував людей. Створивши у селі трудову громаду, люди вибрали Захара Беркута ватажком. У Беркута було троє синів. У важкий час, коли на село Тухля напали монголо-татари, Захар, незважаючи на те, що в полоні був син Максим, діяв рішуче. Заради рідної землі він жертвував життям рідного сина. Коли йому запропонували монголо-татари, що віддадуть Максима, якщо вони їх випустять, то на це Захар їм відповів: "Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю!"Максим і Мирослава - сміливі, мужні патріоти. Максим був молодшим сином Захара Беркута. Мирослава була дочкою зрадника. Максим і Мирослава кохали одне одного. Своїм коханням вони жертвували задля рідної землі. Коли Максим був у полоні, він через Мирославу передавав розумні поради і цим дуже допоміг селу. Хоч і Мирослава була дочкою зрадника, але вона перейшла на сторону тухольців і допомагала своїми порадами. За наказом Мирослави збудували машини, які кидали каміння. Коли Мирослава прийшла у полон до Максима, то вона запропонувала Максимові "перцінь", на знак вільного проходу і свободи. Але Максим на це відповів: "Але ж монголо-татари дізнаються, що ти випустила мене, а тоді не пощадять тебе. О, ні, не хочу сього".Тугар Вовк - зрадник вітчизни. Він прагнув заволодіти селом Тухля, але тухольці не скоряються і вирішують його прогнати. Коли на село напали монголи, то Тугар перейшов на їхню сторону, думаючи, що після перемоги підкорить собі село. Він дуже любив свою доньку. Коли Бурунда хотів відтяти голову Максимові, то Тугар Вовк відрубав йому руку. Але життя боярина закінчилося від каменя, який впав від руки Захара Беркута.Бурунда - жорстокий ворог. Бурунда був полководцем монголо-татар. Він був самолюбивим, жорстоким і жадібним. Бурунда не щадив людей у своєму війську. Заради свого життя він кидав їх у воду, навіть вбивав.Але незважаючи ні на що, тухольці виграли в цьому жорстокому бою. Виграли тому, що були дружніми, були всі в єдності. Але найсміливішому чоловікові в селі Тухля Захару Беркуту, життя закінчилося словами: "Батьки і браття! Нинішня наша перемога - велике діло для нас. Чим ми перемогли? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми перемогли нашим громадянським людом, нашою згодою і дружністю. Уважайте добре на се!"Я згодна з основною думкою твору. Звичайно, якщо ми будемо в єдності, в дружбі, то нам нічого боятися.
Я придумала віршиком, получила ів: Маруся козаків так визволяла, Що від чоловіка прочухан дістала "Гей, ти дівко-бранко, Марусю, попівно Богуславко, Патріотка бачу ти Й вирішив тебе я відпустить" Гей та дівка-бранка, Маруся попівна БогуславкаТак ізраділа, Що од тої радості аж оніміла. І почала одїжджати Із чужої їй землі, До рідних батечка та мати (матері), До знакомих у селі, Й стали рідні зустрічати Дівку-бранку, Марусю повіну Богуславку цілувати, Плакати і обнімати! там використані стародавні слова, щоб виглядало більле реалістичним продовженням до "Марусі Богуславки"
Було в батька троє синів. Були вони ледачі. Щоб їх прокормить, батько робив, як віл, чорнів від роботи, руки пухли, кров текла з пальців. А сини прохлаждались, гуляли над річкою, лісом, висипалися в садку. Казав їм батько:
— Сини мої, трудіться, бо важко вам буде, коли я умру.
А найстарший син каже:
— Ей, батьку, роби, поки можеш, а ми будем робити, як тебе не буде.
— Та ти не вмієш нічого, — каже батько.
— Я женюсь — жінка буде робити.
Другий син каже:
— І я женюсь.
А третій:
— Я так само зроблю, як мої брати.
Та батько робив, робив та й заболів. Прийшли сини, питають:
— Ти вмираєш, а що нам оставляєш?
А батько бідний був, та з мудрою головою, подумав і каже:
— Діти, шукайте в землі золото.
— А в якому місці ви закопали золото? — питають сини.
— Оцього я вам не скажу — відповів батько, — копайте город, оріть поле, садіть, обробляйте, собирайте, там і золото найдете.
Полежав трохи батько та й умер. Прийшла зима, сини з’їли все те, що батько заготовив, а нового нічого не находили, не насіяли. На другу зиму голодають ледачі сини. Пішов найстарший брат шукать пари — вернувся з кабаком, пішов середній свататись — не схотіла дівчина. Пішов наймолодший, та ніхто не хоче ледачих.
Дожили якось до весни, а весною давай золото шукать. Перекопали весь огород, та не найшли золота і посадили картоплю. Виросла їм здорова картопля.
Пішли поле копать. Скопали — нема золота, взяли посіяли яру пшеницю. Вродила пшениця буйна. Змололи, одвезли зерно у млин, намололи борошна, напекли хліба, сіли свій хліб їсти, а найменший брат каже:
— Ой, які ми, брати, недолугі! Бачте, золото вродило. Добре нам батько казав, щоб ми шукали золото в землі!
Брати повставали з-за столу, позакочували рукава і взялися за роботу. Хазяйнували, все мали, скоро поженилися. Разом із жінками збиралися за столом і говорили:
— Якби наш мудрий батько ще жив, і нам лучше було б.