Історичні пісні та думи - жанри української народної творчості. Дуже специфічний за походженням жанр думи. Він притаманний тільки українській національній культурі. Появу українських дум учені дослідники пов'язують з козаччиною. Боротьба козаків із завойовниками-турками, татарами, життя бранців у турецькій неволі, тяжкий їх побут на галерах, морські походи козаків, козацькі повстання проти Польщі - усі ці події були мотивами українських дум.
До кращих українських дум належать "Дума про козака Голоту", "Дума про Марусю Богуславку", "Дума про Самійла Кішку", "Дума про Івана Богуна" та ін.
За змістом думи дуже подібні до історичних пісень, а за виконанням - до плачів, голосінь. Автори дум невідомі. Ними переважно були учасники подій- козацьких битв і походів. Кобзарі, лірники, бандуристи під супровід своїх інструментів речитативом виконували їх. Від села до села, від міста до міста розносили вони вісті про славу і подвиги героїв, їх мужність, героїзм і гарячу любов до України. І. Франко назвав думи й історичні пісні безсмертними пам'ятками, створеними генієм самого народу.
У відтворенні подвигів героїв у думах, як і в історичних піснях, реалізм поєднувався з романтичним ореолом. Щедро використовувалися у думах та історичних піснях народнопоетичні символи (орел, сокіл - козак; крук, ворон - ворог; зозуля - мати, вдова), порівняння (скрива, як вовк, споглядає). У текстах дум трапляються заперечні порівняння: "Ой та то ж не пили пилили, Не тумани вставали, - Як із землі турецької, Із віри бусурманської, З города Азова, з тяжкої неволі Три брати втікали".
Стилістичну функцію уповільнення розповіді в думах відіграють синонімічні повтори-тавтологія (думає-гадає, грає-виграває).
Мова дум, як й історичних пісень, збагачена постійними епітетами: кінь у козака завжди вороний; козак постійно у русі, в дії, тому перед ним стелиться шлях широкий, битий; він обороняє землю християнську.
Нерідко можна побачити або почути когось, хто скаржиться на своє життя, кажучи, що воне у нього дуже нудне. Звичайно, людина влаштована так, що їй регулярно хочеться розваг, веселощів, чогось цікавого і захоплюючого. Якщо людина цього не має, незабаром вона стає роздратованою, злою, починає ставитися до оточуючих людей негативно. Все це тому, що потреба в розвагах обов’язково повинна задовольнятися, як і всі інші людські потреби. Незадоволення потреб небезпечне для людини неприємними відчуттями, розчаруванням у житті і навіть болем.
Але як зробити власне життя більш веселим? Як привнести в щоденну повторювану рутину різноманітність, інтерес, азарт? Далеко не обов’язково для цього порушувати закони або норми моралі, іноді достатньо просто бути трішки активнішим, особливо в питанні пошуку пригод. У нашій мові слово «пригоди» має не тільки своє безпосереднє значення, іноді люди кажуть, що хтось «знайшов на свою голову пригод», маючи при цьому на увазі, що людина створила для себе самої проблеми. Але таке розуміння слова зовсім не означає, що пригоди – це завжди погано і з негативними наслідками. Все-таки пригоди можуть бути й гарними, цікавими, такими, які приносять в життя людини інтерес, веселощі.
Наприклад, раптове рішення зібратися з друзями і відправитися в похід або в далеку або недалеку подорож – чи пригода це? Звичайно, так, це пригода. Адже, як правило, до такої подорожі або походу необхідно готуватися заздалегідь, планувати всі її етапи, розраховувати власні сили тощо. А якщо зірватися раптово, заздалегідь нічого не плануючи, можна опинитися в пригоді, адже тоді людина може зіткнутися з чимось незвіданим, неспланованим. Звичайно, в компанії друзів така пригода обов’язково перетвориться у дуже цікаве заняття, яке, безумовно, зробить життя набагато більш веселим та захоплюючим.
Так, пригоди можуть бути різними. Можна потрапити в таку «пригоду», що виживання здасться самою радісною подією в житті. Але бувають і інші пригоди, менш небезпечні, але зате не менш веселі. Щоб потрапляти в такі веселі пригоди, необхідно робити щось для їх появи самостійно, потрібно ініціювати їх самому. Звичайно, вкрай важливо мати гідну компанію з друзів, серед яких будь-які пригоди можуть стати неймовірно веселими і запам’ятатися на все життя вперед. Гарні і веселі пригоди потрібні кожному.
Історичні пісні та думи - жанри української народної творчості. Дуже специфічний за походженням жанр думи. Він притаманний тільки українській національній культурі. Появу українських дум учені дослідники пов'язують з козаччиною. Боротьба козаків із завойовниками-турками, татарами, життя бранців у турецькій неволі, тяжкий їх побут на галерах, морські походи козаків, козацькі повстання проти Польщі - усі ці події були мотивами українських дум.
До кращих українських дум належать "Дума про козака Голоту", "Дума про Марусю Богуславку", "Дума про Самійла Кішку", "Дума про Івана Богуна" та ін.
За змістом думи дуже подібні до історичних пісень, а за виконанням - до плачів, голосінь. Автори дум невідомі. Ними переважно були учасники подій- козацьких битв і походів. Кобзарі, лірники, бандуристи під супровід своїх інструментів речитативом виконували їх. Від села до села, від міста до міста розносили вони вісті про славу і подвиги героїв, їх мужність, героїзм і гарячу любов до України. І. Франко назвав думи й історичні пісні безсмертними пам'ятками, створеними генієм самого народу.
У відтворенні подвигів героїв у думах, як і в історичних піснях, реалізм поєднувався з романтичним ореолом. Щедро використовувалися у думах та історичних піснях народнопоетичні символи (орел, сокіл - козак; крук, ворон - ворог; зозуля - мати, вдова), порівняння (скрива, як вовк, споглядає). У текстах дум трапляються заперечні порівняння: "Ой та то ж не пили пилили, Не тумани вставали, - Як із землі турецької, Із віри бусурманської, З города Азова, з тяжкої неволі Три брати втікали".
Стилістичну функцію уповільнення розповіді в думах відіграють синонімічні повтори-тавтологія (думає-гадає, грає-виграває).
Мова дум, як й історичних пісень, збагачена постійними епітетами: кінь у козака завжди вороний; козак постійно у русі, в дії, тому перед ним стелиться шлях широкий, битий; він обороняє землю християнську.