В нашем мире огромное количество глобальных проблем, но главной из них является загрязнение окружающей среды. Как говорят биологи, природа создала нас, но без нее мы прожить попросту не сможем. Вывод прост — берегите природу.
К сожалению, окружающая нас среда становится грязнее с каждым днем. В реки сливаются отходы с различных заводом, леса уменьшаются, в городской черте деревьев и растений все меньше и меньше. Если в деревнях этот вопрос стоит не настолько серьезно, то в городах — это проблема промышленного масштаба. Постоянно растет количество заболевших различными заболеваниями, животные гибнут, как и растения. Виновата во все нынешняя экология.
Спросите своих бабушек и дедушек, как они жили в былые времена. Наверняка они расскажут вам, что тогда чувствовали себя во много раз лучше, поскольку воздух был прозрачным, реки — чистыми, а все продукты — только натуральными.
Если мы не будем беречь окружающую нас природу, то общая экология будет становится все хуже. Задумайтесь об этом. ок
За деякими творами Ліни Костенко стає повністю очевидним те, що ця практично легендарна українська письменниця була переконана, що кожна людина має крила. Більш того, в одному зі своїх творів вона прямо пише, що людина не літає, ходить по землі, але має крила.
Свою історію про "крилатісь" людини Ліна Костенко почала в поезії "Чайка на крижині". Пам'ятаєте ту маленьку чайку, яка так безстрашно сиділа на крижині? Вона не боялася ні пронизливого вітру, ні шаленого потоку холодної води: "Я ж маю крила, Нащо крилатим ґрунт під ногами?".
Нащо крилатим ґрунт під ногами?
Відповідь:
"Нашого цвіту — по всьому світу",— говорить народне прислів'я. Це про українців. Є їх і по Канадах, і по Австраліях, і по Кубанях та по Сибірах.
У пошуках кращої долі їхали вони й на Далекий Схід, на край землі. А найчастіше потрапляли українці туди не по своїй волі. І все з однієї причини — великої любові до свого рідного краю, бажання жити нормальним людським життям.
Герой роману І. Багряного "Тигролови" Григорій Многогрішний — нащадок гетьмана запорізького Дем'яна Многогрішного, першого політкаторжанина. Цей мужній юнак, авіатор, що не вчинив жодного злочину, був засуджений органами ОГПУ—НКВД на двадцять п'ять років каторги, провівши перед тим два жахливих роки в катівнях. Не плакав, не просився, не обмовляв товаришів. Стійко терпів і поклявся помститися за тисячі замучених і змордованих, за загублений рідний край. Григорій тікає з "ешелону смерті". Неймовірна воля до життя рятує його в дикій тайзі і зводить із сім'єю тигроловів — Сірків, теж запорізьких нащадків. Колись Сірки втекли від злиднів і збудували собі в далекосхідному краї нову, славну та вільну Україну. Ця місцевість, хоч і сувора, але казково багата, треба тільки докласти рук. Працьовитості ж українцям не бракувало ніколи. То й жили в достатку — полювали, ловили рибу та звірів, навіть тигрів, збирали гриби та ягоди, копали золото і переборювали труднощі, які послала матінка-природа.
Після революції міцні селянські господарства від утисків перевелися, занепали, і люди ховалися у найглухіші закутки тайги, щоб спокійно дожити віку. У родині Сірків Григорія прийняли, як рідного сина — вилікували, дали притулок, навчили тайгових премудростей. Хлопець почувався, як удома, бо ці українці зберегли усі звичаї, традиції, навіть побут свого краю, були людьми щирими, добрими та мужніми. Багато пригод пережив Григорій, але був щасливий із цими людьми, тут зустрів він своє кохання — Наталку Сірківну, красуню-тигроловку. Та доля зводить його на вузькій стежині з колишнім слідчим, мучителем і жорстоким катом. Григорій його убиває. Залишатися далі в Сірків небезпечно, тому Григорій Многогрішний тікає разом із нареченою у Маньчжурію.
Хоч цей образ дещо й ідеалізований, але прославляє, як сказав літературознавець Юрій Шерех, "здоров'я, силу, лицарськість і любов до людини та до свого народу". І. Багряний цим твором "стверджує жанр українського пригодницького роману, українського всім своїм духом, усім спрямуванням, усіма ідеями, почуттями, характерами. Цим він говорить нове слово в українському літературному процесі". Автор утверджує перевагу людського, морального над ницим і потворним у представниках і охоронцях тоталітарного режиму, які дбали передусім про власні інтереси і власне благополуччя.