Ще з самого дитинства в кожному з нас виховували повагу: повагу до старших, до батьків, до вчителів і, врешті-решт, до самих себе. Нам повсякчас нагадували, що коли ти сам себе не поважаєш, то інші теж не будуть тебе поважати! Але, якщо це настільки широкорозповсюджений факт, чому ж ми так часто гаєм прояви антиповаги у відносинах між батьками і дітьми, вчителями і учнями, а також не рідко між звичайнісінькими перехожими – зовсім незнайомими людьми! Чому ці всім добре відомі правила знають не всі, а дотримуються їх взагалі рідкісні «екземпляри»? Отже, що таке повага? Які її прояви? І як її в собі виховати? Думаю, буде доречним згадати прислів’я: «З яким хлібом ти до людей, з таким і вони до тебе!». Тобто перш за все потрібно навчитись поважати інших. Гадаю, перший крок на шляху до виховання у самім собі поваги до оточуючих нас людей буде таким: навчитися слухати (не перебивати посеред розмови) співрозмовника, вникати в зміст їхньої розповіді, підтримувати розмову власними доречними репліками, виявляти доброзичливість, посміхатися. Якщо ви підлеглий – сумлінно виконувати свої обов’язки на роботі. Якщо ви учень – вчитися в повну міру власних сил. І, найголовніше, – ніколи не ображати людину.
Звичайно є, але питання полягає у тому, чи здатні ми на них? Це питання підіймається вже протягом багатьох років. Вийдіть на вулиці - що ви бачите? Природу, вулиці, людей, що поспішають кудись... А хтось бачить привід допогти іншим, здійснити подвиг. Зазвичай, це не важко, і на подвиги здатна будь-яка людина. Головне, щоб у неї було бажання, тоді все вдасться! Невзираючи на те, що ми живемо у віці промислової революції, неможна забувати про звичайні людські добрі справи, бо для когось вони є подвигом.
Події у вірші Ірини Жиленко'' Підкова '' відбуваються взимку