Відповідь:Любіть Україну, як сонце любіть,
Як вітер, і трави, і води…
В. Сосюра
Я народилася на Україні. Це моя рідна країна, моя Батьківщина. Тут народилися і живуть мої батьки, рідні та друзі. Тут я сказала перше слово, зробила перший крок… І тому я дуже люблю свою рідну країну, хвилююся за її долю. Мені не байдуже, яким буде її майбутнє. Я буду намагатися зробити все для того, щоб воно було якнайкращим. Я – патріотка.
Патріотизм… Сьогодні, на жаль, це слово для багатьох – пустий звук. Бути патріотом зараз не модно: багато молоді шукає своє щастя за кордоном, прагне якнайшвидше поїхати з рідної землі… Навіть серед моїх друзів є такі, які вважають, що на Україні неможливо досягти чогось, немає перспектив. А я думаю, що все залежить лише від нас. Звичайно, у більш розвинених країнах легше втілити свої мрії, досягти певних вершин. Але ж це можна зробити і вдома! На мою думку, не треба шукати кращу країну – треба зробити кращою свою! Тільки так можна бути по-справжньому щасливим.
Та, дійсно, для багатьох патріотизм – просто слово. Чому ж так трапилося? Адже з давніх-давен українці були національно свідомим народом. Згадаймо часи Київської Русі, коли відважні князі боронили нашу землю, козаччину з її відомими гетьманами… Україна гідно винесла всі випробування, які випали на її долю, а до в цьому любов народу до рідної землі. Скільки талановитих синів і дочок викохала наша країна! Не можна не згадати про поета, ім`я якого стало, мабуть, синонімом до слова «Україна». Так, це Т. Г. Шевченко. Він виріс у часи, коли життя було набагато складнішим, ніж зараз. Довелося Тарасу бути і кріпаком, і панським служкою, пізнав він заслання і каземати… Але його віра і любов до України були нерушимі. Шевченко все життя присвятив тому, щоб показати красу і силу українського слова, пробудити у нас любов до нього і до нашої рідної землі:
Я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю!
Оце дійсно патріотизм – Україна стоїть для Шевченка на першому місці, заради неї він ладен віддати власне життя.
Багатостраждальна наша ненька Україна. Її шлях до незалежності був довгий і тернистий, і сьогодні ще не закінчився процес становлення її серед інших європейських країн. І тільки того можна назвати справжнім патріотом, хто не просто кричить з високих трибун про свою любов до рідної держави, а того, хто прикладає певні зусилля для її розвитку та процвітання. І я вважаю, що ми, молоде покоління, маємо бути справжніми патріотами, адже саме нам жити у цій країні, і якою вона стане – залежить саме від нас!
Відповідь:якщо я не помиляюсь то так якщо щось так пиши в коментах
Пояснення:Морально-етичні уроки доброти в повістях Григора Тютюнника
Доброта, любов, чуйність, порядність, самопожертва — в наш час ці слова стали майже анахронізмами. Існує така думка, що суспільство деградує через соціально-економічні чинники. Але ж за часів війни були не кращі умови життя: людина вмить могла втратити все: рідних, дім і попри те залишалася Людиною. Яскравим прикладом цьому може послужити Климко, головний герой однойменної повісті Григора Тютюнника.
Хлопець, залишившись сиротою, ріс в свого дядька Кирила, який любив його і балував як міг (привозив гостинець з рейсу), хоча в той же час вихованню надавалася неабияка роль (слідкував за навчанням у школі, привчав до самостійності). Напевне, саме любов і виховання дядька витворили з Климка ті людські риси, які ціняться понад усе: здатність любити і турбуватися про ближнього від усього серця, аж до самопожертви.
Але у чому ж виявляється та безмежна любов Климка до людей? Після смерті дядька його за до себе жити чужі люди, однак він відмовився, щоб не обтяжувати їх. Але це дрібниця в порівнянні з тим, що зумовило його подорож (а отже і загибель) восени босоніж за 200 км без харчів. Хлопець пішов по сіль у Славянськ з Донбасу, щоб потім виміняти сіль на їжу для друга і його дідуся, а найголовніше, — на молочко для маленької донечки своєї вчительки. Тобто він вирушив у небезпечну мандрівку заради чужих людей! Що ж, як не любов та турбота про долю близьких могли змусити його до цього? Або потім, у Славянську, що заважало йому залишитись у тітки Марини, яка так вмовляла його стати її названим сином? І не саме почуття обов'язку і відповідальності за долю ближніх штовхало його у зворотній шлях, але любов і турбота про тих, які чекають на нього і на те, що він принесе, як порятунку. І тому хлопець навіть не дочекався повного одужання — вирушив у дорогу.
І останній момент, коли Климко бачить рідне місто і поспішає додому, на шляху йому трапляється солдат, переслідуваний німцем з кулеметом. І в цей час, як і раніш, хлопець не думає про небезпеку для свого життя, він вказує напрямок, де солдат може заховатися.
Мало кому під силу взяти на себе той хрест, який з гідністю проніс герой повісті.
Піти на самопожертву, не замислюючись, заради чужих людей — вчинок героїчний, на який здатен далеко не кожен, а от чинити добро, виявляти чуйність і порядність — це те найменше, до чого повинна прагнути кожна людина.