головним героєм оповідання є білий кінь шептало, що працює на одному з господарств і виконує разом з іншими кіньми повсякденну, вкрай обридлу роботу, терпляче зносячи удари батога конюха і знущання хлопця-підпаска. під час роботи шептало досить часто згадує, як колись молодого і гордого білого коня зломили і осідлали люди, примусивши працювати на себе і слухатися команд конюха. часом таке
становище для шептала було майже нестерпним і дуже принизливим, бо предки цього білого красеня “гарцювали на залитім різнокольоровими вогнями і, і милуватись їхньою красою щовечора сходилися людські натовпи”. ці спогади повертали приниженого коня до дитинства, коли він маленьким лошам весело бігав по цвітучих лугах поряд з матір’ю і слухав її розповіді про дідів та прадідів. а одного ряду поряд з табуном з’явилися люди…
для того, щоб вижити у неволі, природній розум коня підказав йому вдавати себе “покірного і роботящого” і що “розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки”. таким чином, присипаючи пильність людей шептало здобував для себе хоч крихітку від справжньої волі і самостійності. кінь то рухався осторонь від інших – сірих, гнідих, вороних коней, то сповільнював ходу або зовсім зупинявся біля соковитої конюшини, коли увесь табун швидко рухався, збиваючись у тісну купу. шептала постійно непокоїла думка про те, чому він породистий і волелюбний, розумний і гордий, повинен коритися такій рабській долі, терпіти усі приниження і побої за короткий відпочинок у теплій стайні і жмутик сіна на вечерю та сніданок. шептала “повільно засмоктував глибокий, як прірва, відчай”.
Відомий український драматург Іван Карпенко- Карий у сатиричній комедії «Сто тисяч» засудив пороки суспільного життя. Нездоланна тяга купувати землю і в селян, і в поміщиків, а потім тішитись думкою, що Калитку «розіпре грошвою», усе де веде до руйнування особистості. А землі потрібні, щоб сказати багатію Пузирю «…голяк масті, чирва світить!», землі і гроші потрібні, щоб переплатити по десять рублів на десятині Жолудю, гроші потрібні, щоб обдурити Гершка. Мрії Герасима Калитки йдуть ще далі: «…всю землю навкруги скуплю! Ідеш день — чия земля? Калитчина!.. Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина!» Герасим дурить усіх. Єврей, якого він теж дурить, у свою чергу обдурює Герасима, продає йому мішок з папером замість грошей.
І раптом усім цим корисливим планам не судилося здійснитися. Герасим Калитка не в змозі цього пережити: він лізе у зашморг з надією вмерти.
Гроші скалічили душу не лише Герасиму, але і його куму — Савці. Він весь час знаходиться у пошуку грошей. На пропозицію Герасима здійснити шахрайську махінацію, Савка одразу дає згоду. Але після трагічних подій з Герасимом Савка навіки зрікається брудних грошей.
А Невідомий теж хворів грошовою хворобою. Він вигадав новий засіб обдурювання людей і заробляє на цьому непогані гроші.
Копач Бонавентура бере у будинку Калитки їжу, хоч і не працює на хазяїна. А побачивши єврея, він одразу сказав: «…це — пройдисвіт».
Іван Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» показує, що тим, хто потрапив під владу грошей, нелегко повернутися на шлях порядності.