Характеристика Василя Чепіжного "Сіроманець", М. Вінграновський:
неохайний, недбалий: усе робить сяк-так;
жорстокий: б’є коня прикладом, прив’язує вовка за шию до драбини;
боягузливий: підняв руки вгору, коли вовк загнав його в болото, «загарбався головою в сніг», «вкляк», «задкував лісом»;
злопам’ятний: неодноразово згадує про козу, яку з’їв Сіроманець;
глузливий: глузує з собак, коли ті зачули Сіроманця, як його впіймали, з дружини, коли вона годує собаку;
лютий: люто рушає на вовка, влаштовує погоню на нього;
безжалісний: до коня, вовка, собак;
запобігливий, послужливий: «слухаю», «єсть»;
користолюбний: думає про те, як продасть цуценят;
брехливий: говорить про те, що вовк з’їв вівцю, толочить посіви;
схильний до крадіжок: «Аби я був вовком, я б тоді все розказав Сіроманцю і про Василя Чепіжного, як він ночами краде у полі солому»;
любить випити: «правда, я зранку добряче випив»;
грубий: на що вказує його мова.
Відтак можна зробити висновок про те, що з образом Чепіжного пов’язане щось недобре, холодне, неприємне. Перед читачем постає груба, користолюбна, жорстока людина.
Літопис... Літописець... Літописання... Вслухаймося, як звучать ці слова. Про що нам розповідають? Вони самі підказують, що йдеться про опис різних подій протягом "літ" — років. Дійшли до нас ці слова з давніх часів Київської Русі. Історики пов'язують виникнення літописання на території України-Русі з прийняттям християнства і появою слов'янської абетки, яку створили просвітителі Кирило та Мефодій. Літописи розповідають про те, що відбувалося на київських землях у той чи інший час. Деякі з них записані також зі слів очевидців давніх подій. Наприклад, вважається, що літописні згадки про переможні походи київського князя Олега на греків, записані ченцем Нестором-літописцем за народними переказами. Адже в часи правління самого Олега літописання ще не існувало.
Преподобний Нестор з Києво-Печерського монастиря — один з найвідоміших літописців. Завдяки йому з'явилися літописи про події з життя Київської Русі та найдавніший звід літописів "Повість минулих літ". У цьому зібранні в певному порядку розміщені історичні оповідки, документи княжої влади, закони того часу.
"Повість минулих літ Нестора, чорноризця Феодосійського монастиря Печерського, звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала". Так починається "Літопис Руський", у якому подаються відомості про розселення слов'ян, утворення держави, про перших руських князів. "Повість минулих літ" починається з оповіді про розподіл землі між синами біблійного Ноя. Так вимагали традиції літописання.
До наших днів дійшло кілька списків "Повісті минулих літ". Найстарішими вважаються Лаврентіївський та Іпатіївський.
"Повість минулих літ" цікава тим, що в ній зібрано не лише історичні факти, а й народні перекази, легенди, інші зразки фольклору. Однією з відомих легенд, на основі якої були написані літературні твори, стала згадка про віщування волхвів київському князю Олегу. Віщуни напророкували, що він прийме смерть від свого коня. Олег відмовився від улюбленого коня, який супроводжував його не в одному поході. Але згодом потрапив на місце, де був прах тварини. Там князя вкусила змія. Так збулося віщування.
Також у цьому літописі згадується про заснування Києва, називаються імена братів Кия, Щека, Хорива та їх сестри Либіді, які вважаються легендарними особами.
Літописання в нашій країні бере початок з часів князювання Володимира Мономаха. У "Повісті минулих літ" вміщено його твір "Повчання дітям". Князь закликає дітей і всіх, хто читатиме "Повчання", мати в серці страх божий, чинити щедру милостиню, не наслідувати лихих дій і дає низку інших мудрих порад.
Розквіт літописання в Україні-Русі припадає на час князювання Ярослава Мудрого, коли великої ваги надавалося книжній науці.
Літописи давнини — це історичні, літературні твори, які мають велике значення. Адже вони допомагають зрозуміти самобутність нації, створюють картину історичного розвитку нашої держави. Літописи ввібрали у себе книжні та фольклорні традиції літератури Київської Русі. Вони мають естетичну, історичну цінність і навчають нас розуміти, якого роду ми діти.
Объяснение: