Якби я мала крила я би, подорожувала все своє життя. І здійснила свою найпотаємнішу мрію літати вище хмар.
Не думаю що хтось би, відмовився мати крила. Я допомагатиму людям. А у вечорі дивитися на захід сонця. Але не забуватиму про здатність ходити адже якщо людині дають крила це не означає що потрібно забувати про дар який Бог дав кожній людині ходити.
Сліпе прагнення до наживи - справжнє горе людей. І цьому існує багато літературних реальних прикладів. Згадаймо твір Карпенка-Карого "Сто тисяч", головним героєм якого є Калитка - жадібна на гроші людина. Він опинився під владою грошей, забувши про своїх рідних, нехтуючи здоров'ям своєї дружини, щастям власного сина. Хоча Калитка був досить забузпеченим, він пагнув більшого і навіть був готовий піти на протиправний обман, купивши фальшиві гроші... Що ж, доля покарала його, і безталанний селянин залишився взагалі ні з чим. Гроші однозначно руйнують людську душу - ось до якого висновку підводить нас автор твору. Стаючи метою нашого життя, вони відбирають його, і треба мати не аби яку силу волі для того, щоб не опинитися під владою грошей.
Мабуть, так. Адже Івоніка та Марічка понад усе любили Михайла, а Саву вони любили менше. Він, засліплений коханням до Рахіри та образою на батьків, вчинив братовбивство. Та батьки не змогли б пережити знищення долі обох синів, тому Івоніка приховав від правосуддя те, що Михайла вбив саме Сава. Івоніка та Марічка все ж будуть відчувати свою провину за те, що сталося. Але до кінця життя вони так і не зрозуміють, що земля, якщо дозволяєш їй отримати над собою владу, приносить більше страждань, ніж врожаю.
Якби я мала крила я би, подорожувала все своє життя. І здійснила свою найпотаємнішу мрію літати вище хмар.
Не думаю що хтось би, відмовився мати крила. Я допомагатиму людям. А у вечорі дивитися на захід сонця. Але не забуватиму про здатність ходити адже якщо людині дають крила це не означає що потрібно забувати про дар який Бог дав кожній людині ходити.