Відповідь:
Пояснення:
Де знаходиться межа між дійсністю і казкою? У деяких випадках відповідь на це питання проста, в інших – складна, багато в чому все залежить від тієї казки, яка розглядається. Основна проблема в тому, що фантастичність деяких казкових епізодів не означає того, що дійсність у них повністю заперечується.
За до фантастичних і, здавалося б, абсолютно нереалістичних образів талановиті автори найкраще передають щось справжнє, що відбувається в житті, але є складно з’ясовним простими словами.Ернст Теодор Амадей Гофманн. У своїй фантастичній казці “Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер” він зумів описати складне явище досить цікавим метафоричним чином. Головною дійовою особою твору жанру романтизм є крихітка Цахес – потворний карлик, який завдяки милості феї став усім подобатися і домагатися через це великого успіху, якого він не заслуговував, він забирав цей успіх у більш гідних людей.
Протягом усього твору можна ігати за тим, як Цахес, прозваний надалі Цинобер, абсолютно незаслужено отримує ті блага, які були призначені для інших. Чи давали йому право та ілюзія, створена завдяки милості
Михайлик – головний герой повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять». Це дев’яти-десятирічний жвавий сільський хлопчик, змалку любить природу, із захопленням сприймає весь світ навколо. Допитливий – часто розмовляв з дідусем про явища природи ігав за рослинами; розумний, любив багато читати попри заборону мами, обожнював ходити до школи, вчитися, навіть у лютий мороз, навіть без чобіт. Був щедрим, добросердечним, співчутливим ів жебрачку з дитиною. Любив і поважав своїх батьків, дідуся, бабусю.
• «Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі… ».
• «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка….Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».
• «Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».
• «Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха… І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».
• «Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники…»
• «Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».
• Мар’яна —> Михайлику: «І вчися…та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»
