Поема Лесі Українки «Давня казка» — один з найкращих творів української літератури. В ній поетеса показує боротьбу людей проти своїх поневолювачів та роль і місце поета у визвольній боротьбі народу.
Ця тема розкривається в зображенні двох головних персонажів твору — народного поета і графа Бертольда.
Поема починається коротеньким вступом, у якому Леся Українка, звертаючись до читачів, говорить, що вона розповість давню казку. Насправді ж поема, в якій ведеться розповідь про минуле, тісно пов’язана з реальним життям того часу, коли жила поетеса.
У якійсь країні жив талановитий поет. Він любив людей, для них складав пісні, які давали народові пораду і розвагу. В народі шанували поета, захоплювалися його піснями, до нього
Раз у раз ходила молодь
Пісні-слова вислухати.
Тільки чванливий нероба лицар Бертольдо глузував з поета, вважав його жебраком і навіть божевільним.
Несподівано настало лихо — почалася війна. На чолі з Бертольдом військо вирушило в чужі землі. Коли в чужих землях у поході лицарям ставало тяжко і туга обгортала їх серця, тоді співці співали ті пісні, які склав поет, і вони, викликаючи у вояків спогад про рідну країну, підбадьорювали їх та додавали одваги.
Була собі краплинка. Вона жила високо в небі в хатинці-хмаринці разом зі своїми сестричками. І кожна з них швидко росла. Одного разу хмаринка не витримала їх ваги і порвалася. Впали краплинки на землю рясним дощем.
На небі засяяло сонечко. Краплинки нагрілися і перетворилися на невидиму пару. Вони стали легенькими і знову піднялися вгору. А там холодно! Стали вони тулитися одна до одної, щоб зігрітися. І знову утворилася хмарка. Сонечко світило і світило, і все нові і нові краплинки піднімалися вгору.
Хмарка стала такою важкою, що не втримала і порвалася. А краплинки знову впали краплинки на землю рясним дощем.
Не любить краплинка сидіти на одному місці. Так вона і подорожує завжди згори – вниз і знизу – вгору.