Жив-був маленький соловей, одного разу він полетів з великими солов'ями. Вони летіли ухиляючись від гілок, але соловьёнок не міг так, так як був маленьким. І ось вони пролітали над чорним морем. Гальмуючи лапками по воді вони ніби плескалися у воді. Ось вони летять у високої гори "Еверест" соловьёнку стало цікаво, чи холодно на вершині, адже він там жодного разу не був. Ось він на вершині гори, пориви вітру зносять його з ніг, але він твердо тримається на лапках, на самій вершині він замерз, прокинувшись на порозі гори він дивлячись на свої крила, плакав, шкодував що відлетів не запитавши. Але тут, диво! Підлетіли до нього великі, сильні солов'ї, вони заспокоїли соловьёнка і залікували йому крильця. Ось вони підлетіли до свого рідного лісу. Соловьёнок був дуже радий! Мама Солов'їха побачивши його, була дуже рада, і плакала від щастя, а ті солов'ї, що його врятували так йому і сказали: Чи не літай за нами, бо все закінчиться дуже погано.Сказавши " " солов'ями, мати-Солов'їха обіймала свого соловьёнка ніби бачила востаннє.
Центральні персонажі оповідання — Остап і Соломія — приваблюють насамперед волелюбністю натур, нескореністю духу, щирістю почуттів, зовнішньою та внутрішньою красою. Закохані одне в одного і створені одне для одного, вони були розлучені паном, який видав дівчину заміж за свого «хурмана». Отак розтоптане почуття, жорстокий утиск, рабська праця — кривда за кривдою карбувалися в душі Остапа. Разом із розповідями дідуся про колишню вольницю вони підштовхнули його до бунту, до підбурювання односельців.
А згодом постав перед ним «великий» вибір: або бути битим панськими канчуками та ще й, може, запротореним у Сибір чи москалі, або — утікати на чужину в пошуках кращої долі. А для Соломії? Залишитися під панським чоботом, біля осоружного чоловіка, у довгій, може, довічній розлуці з коханим? Тож не диво, що їхні палкі натури схиляються до небезпечної, проте рятівної для них втечі, яка бодай дарує надію на майбутнє щасливе життя разом.
Ризикована мандрівка обертається для сміливців великою кількістю безвихідних, здавалося б, ситуацій. І в кожній з них вони виявляють дивовижну стійкість, терпіння, відвагу, наполегливість і — що особливо вражає — вірність одне одному. Ні разу навіть не закрадається думка покинути близьку людину в біді, напризволяще.
Соломія поплатиться за це життям: потоне у крижаній воді, відбиваючи з побратимом Іваном свого коханого у турецьких вартових, які везуть його, полоненого, на розплату за втечу від пана. А Остап вип'є до дна цю гірку чашу і повернеться на берег Дунаю, на дні якого похований його найбільший скарб, його Соломія, щоб до зустрічі з нею прожити останні роки на волі, купленій аж надто дорогою ціною.
