ответ: В цьому році зима не вдягала білої свити.
Часом вже й приміряла, та хтось її зразу крав.
Пошукала, поплакала... Що ж робити? --
Бідувала в старій із торішніх зів’ялих трав.
Як колись лютувала, стелила рядно ожеледиць.
Сперечалася з морем, несла сум’яття вітрів.
Все збиралась на силі, та не встигла огледіться,
Як проснулись дерева і на Одрі лід потемнів.
Крига буйно ломилась у відкриті двері протоки.
Лід кришився, б’ючись об каміння берегове...
І нарешті по Одрі -темній, широкій -
На останній крижині самотня чайка пливе.
- Ти куди ж розігналась? Чи бува не до самого моря?
Чайки держаться гурту, а ти відпливеш одна.
А крижина тонка. А крижина майже прозора...
Ну, а що, як її підмиє вода весняна?
Ну, а що, коли їй та удержать тебе несила?
затріщить і відломиться... Піде вода кругами...
- Дивна людино! Я ж маю крила,
Нащо крилатим ґрунт під ногами?
Объяснение:
Відповідь:
Ця байка повчальна тим, що застерігає людей, ласих на лестощі, від надмірної довірливості. Так і бачиш хитру Лисицю, що вертиться біля дерева та лестить Ворону, що знайшов шматок сиру. Виявляється, у Ворона і колір пір'я царственний, і узагалі він ставний молодець. Бути б йому володарем у пернатих, от тільки голос для цього потрібний теж царственний. Ось отут Ворон і вирішив довести, що є в нього так необхідний для володаря пернатих голос. Каркнув в усе вороняче горло й випустив сир. Лисиця домоглася свого лестощами, а Ворон залишився ні з чим. Як тільки Лисиця досягла свого, куди й лестощі поділися! Тепер вона вже знущається з Ворона: "Голос, Ворон, у тебя есть, а ума-то не бывало".
Пояснення: