Омелько — працьовитий селянин, виснажений панщиною. У нього здорові, загорілі, жилаві руки, сухорляве і бліде обличчя. Ставши хазяїном, Кайдаш продовжує багато працювати. Набожність уживається в ньому з пияцтвом. Нерідко з церкви він звертав у шинок запивати «давнє панщане горе». Письменник майстерно передає, як втрачається межа між виявами забобонності Кайдаша і хворобливого стану його психіки від постійного перепою. Такий Кайдаш не смішний, а викликає глибоке співчуття. Його слабкості Нечуй-Левицький пояснює соціальними факторами, хоча й не наголошує на них, а зосереджується на розкритті самого характеру в його індивідуальних виявленнях. Отже, ідеал «господаря-хлібороба» не міг зреалізуватися під час кріпаччини. З повісті «Кайдашева сім'я» видно, як важко й неоднозначно він відроджувався в посткріпацьких умовах, коли довгі часи безправ'я, безземелля знищили інстинкт господаря.
Омелько Кайдаш – це селянин, чий світогляд формувався в часи кріпацтва. Він був кріпаком, і роки тяжкої праці підірвали його сили, забрали здоров'я та радість життя. Виглядає він так: його «широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця». Через постійну працю руки Омелька "здорові" і "жилаві".
Омелько Кайдаш був працьовитою людииною, і своїх синів теж привчав до праці. Це - позитивна риса його характеру. Серед негативних рис - те, що він запальний і забобонний, і, насамперед, схильний до пияцтва.
Саме пияцтво і сгубило Омелька Кайдаша: він спився, збожеволів та втопився - при тому, що саме такої смерті боявся все життя.
