Нещодавно я познайомився з твором українського письменника-гумориста Валентина Чемериса „Вітька + Галя, або Повість про перше кохання“. У ньому йдеться про взаємини підлітків, справжню дружбу, перше кохання, життєві випробування, які доводиться долати школярам. Мені дуже сподобалися головні герої повісті — друзі Вітька Горобець, Галя Козачок та Федько Котигорошко, які мешкають у селі Великі Чаплі на Херсонщині.
„Високий, худий, з рідким білявим чубчиком“ Вітька добрий, запальний, наполегливий. Хлопець закохується в Галю й усіма засобами намагається привернути її увагу, здобути прихильність. Йому майже 14 років, тому „так хочеться утнути щось героїчне, щось таке лицарське. Безперечно, на очах у дівчини. Щоб побачила, який він сміливий та відважний“. Вітька рішуче бореться за щастя: пише вірші, допомагає коханій по господарству, за є її в кіно й навіть викликає на дуель „суперника“ — Петра Білого, „завжди прилизаного, напахченого одеколоном маминого синка“. Врешті його старання не проходять даремно й дівчина відповідає йому взаємністю. Я вважаю, що Вітька може бути щасливим із Галею, позитивно оцінюю його вчинки заради завоювання серця коханої.
Федько Котигорошко, якого односельці за смаглявість називають Жучком, — найкращий друг Вітьки, постійний учасник різноманітних пригод. Йому лише 12 років, він маленький, товстенький, спокійний, добродушний, вайлуватий. Старша сестра хлопця працює бібліотекаркою в сільському клубі, тому хлопець має вільний доступ до різноманітних книжок: „Федько вибирав книги на свій смак і ковтав їх десятками... І хоч часто Федько не розумів прочитаного, але це не відбивало в нього охоти до читання. Особливо багато читав Котигорошко про кохання і вважав себе в цім ділі знавцем-теоретиком“. Саме тому він часто стає ініціатором та активним учасником Вітькових витівок і надихає товариша на різноманітні „подвиги“ заради коханої. Думаю, кожен із нас хотів би мати такого друга, як Федько Котигорошко.
„Дама серця“ Вітька Горобця Галя Козачок — весела, смілива, працьовита дівчина. Улітку вона не лише відпочиває, а трудиться листоношею, допомагає матері по господарству. Закоханому Вітькові вона видається справжньою принцесою: „З бічної вулички, широко усміхаючись, прямо на них ішла Галя Козачок. Ні, вона не йшла, а наче аж пливла, ледь торкаючись землі стрункими ногами в білих черевичках та гордо несучи маленьку голівку з товстою косою... Вона підходила до нього, струнка й висока, в білому-білому платті, зашаріла від швидкої ходи, а очі сяяли ніяково й радо“. До того ж Галя — доволі розумна, кмітлива та винахідлива дівчина. Вона з легкістю випитує в Котигорошка таємницю Вітька, хитрістю спонукає хлопців допомагати їй по господарству, уміє гідно виходити із смішних життєвих ситуацій.
Дуже кумедними є й другорядні герої твору: міліціонер Причепа, якого Галька рятує від бугая; боягуз Петро Білий, якого Вітька викликав на дуель; місцевий цирульник одноокий дід Левонтій, що замолоду стриг баранів на Херсонщині; запальний дід Свирид, у садку якого Федько краде сливи для дівчини та випадково викриває злодія-комірника.
Повість просто таки насичена різними кумедними ситуаціями. Це позитивна й весела книжка, яку раджу прочитати всім!
Удачи.
Повість М. Вовчка "Інститутка" була першим великим полотном у дожовтневій українській прозі, де з позицій революційної демократії показано антагонізм між кріпаками і кріпосниками, стихійний протест проти сваволі гнобителів, засуджено кріпацтво як велике соціальне зло.
У повісті Марко Вовчок протиставила образи дівчини-кріпачки Устини і молодої пані. Головна героїня — освічена поміщиця. Вона була вихованкою Інституту благородних дівиць, де їх вчили, як поводитись у вищому світі, співати, танцювати та говорити французькою. Про роки навчання вона згадує з презирством: "Нуда така!.. І те вчи, і друге, й десяте... товчи, та товчи, та товчи!.."
Це егоїстична людина, що відчувається, наприклад, у сцені відбору інституткою наймички.
Посадивши кріпачок за роботу, вона весь час слідкує, щоб котра з них ні хвилини не перепочила. Коли дівчата йшли обідати, вона хмурилась і сварилася. З кожним днем ставала все лютішою.
Найбільше знущань і наруги зазнала від панночки кріпачка Устина, яку вона вибрала собі за покоївку. "Заплітаю коси — не так! Знов розплітаю та заплітаю, — знов не так! Та цілий ранок на тому пробавить. Вона мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає, — чого, чого не доказує над моєю головонькою бідною!" У приступі люті панночка мало не задушила Устину. За свій нелюдський вчинок вона не понесла покарання, навпаки, на ледве живу Устину ще з погрозами накинулася стара поміщиця: "Я тебе на Сибір зашлю! Я тебе з світа зжену!"
Так поступово, за до майстерно вимальованих сцен М. Вовчок показує повну безправність кріпаків і необмежену сваволю кріпосників.
Устина, вихована в дусі повної покори панам, мовчки переносить незаслужену кару. Лежачи хвора, вона не проклинає винуватицю своєї важкої недуги, люту панночку, а думає над тим, де у молодої дівчини береться стільки жорстокості: "Таке молоде, а таке немилосердне, господи!" А ввечері дівчата розповідали Устині, відвідуючи її, про страшне лихо, про щоденну панську наругу, тілесні покарання: "Ганну сьогодні били, учора Параску, а завтра ..."
Виснажену довгою хворобою Устину, що ледве трималася на ногах, панночка зустріла важкими докорами, грубою лайкою, погрозами. Устина і на цей разпокірно зносить наругу.
Стара поміщиця теж змінилася. Якщо до приїзду панночки вона не била кріпачок, то тепер стара лютувала, немилосердно карала, як і за молодих своїх років.
Одружившись, панночка прибрала до рук і кріпаків свого чоловіка.
Весела від природи, за вдачею лагідна і життєрадісна, Устина всім бажає добра і щастя, її душа відкрита до всього прекрасного. Вона любить сонце і квіти, їй хочеться вибратися з неволі. Але дівчина тільки мріє про волю. Устина близько до серця бере страждання друзів. Щиро й глибоко покохала дівчина парубка Прокопа, але щастя їхнє було недовгим. Прокіп без вагання стає на захист скривдженої Устини, виявляє свій протест проти сваволі і самодурства експлуататорів. Непокірний і рішучий, він глибоко обурюється соціальною несправедливістю і готовий кожну хвилину помститися гнобителям, за що жорстокий пан віддає Прокопа в солдати.
Прагнення й інтереси селян-кріпаків підпорядковані гуманній меті — боротьбі за визволення з-під кріпосницької залежності, або, за влучним висловом Устини,"... з пекла, з кормиги". Сенс життя для поміщиків полягає в якнайшвидшому збагаченні за рахунок жорстокої експлуатації трудящих.