Думаю, що з цими словами погодилися б митці епохи бароко. Дійсно, їм не позаздриш: їхні попередники жилий творили у «золоту добу» людства; їхній розквіт назвали Відродженням та й самі імена майстрів не потребують додаткових пояснень – Рафаель, Да Вінчі, Сервантес, Шекспір…
Уявляю собі, як було важко йти послідовникам за ними, адже епоха гуманізму, гармонії і «золотого сечения» вже минула, а їм дістався час набагато суворіший, прагматичніший, не порцеляновий і не срібний – залізний. Вони мали право розгубитися, знітитися, заховатися, бо яскраво запалахкотіли вогнища інквізиції…
Але кращі представники цієї епохи все ж таки створили свю перлину – яскраву, хоч і не ідеальної форми, але справжню, дорогоцінну, а в унікальності її немає підстав сумніватися, бо перевірка часом пройдена. Вони знали, що людина не тільки не є «окрасою Всесвіту», а в її характері є маса суперечностей; що кожного з нас у житті підстерігають провалля і висоти, перемоги і поразки, але… «все ж таки вона крутиться!» і людина повинна перемагати прірви своїх інстинктів і у будь-яких, вкрай несприятливих умовах залишатися людиною.
Власне закінчення твору "Сіроманець" пропоную скласти так:
Наш герой таки зустрівся зі своїм вірним товаришем Сіроманцем. Вовк одужав, почав набирати сили, а в цьому допоміг йому хлопчик. Вовча зграя, від якої терпів нападки Сіроманець, була винищена. Вовк міг тепер спокійно існувати та не тікати з рідної землі. А все завдяки тій силі любові, яку друзі виростили в своїх серцях. Добро завжди перемагає зло, а дружба Сашка з вовком, який чимало часу поневірявся через іншу тварину - яскравий приклад цього. Тож давайте берегти дружбу, вірити в добро та допомагати одне одному, щоб світ став кращим!
У всех антилоп ноги обыкновенно довольно длинные и стройные, хвост оканчивается пучком волос, шерсть короткая и окрашена в живые цвета; у многих антилоп, как у оленей, существуют так называемые слёзные каналы под глазами. Величина описываемых животных весьма различна: карликовая антилопа (Cephalophus) достигает в вышину всего 20—23 см, тогда как самые крупные виды бывают ростом до 1,6 и 2 метров. Большинства антилоп мирные, общественные, пугливые животные и замечательны чрезвычайной быстротой своих движений.
Умирають майстри, залишаючи спогад,
Як рану.
В барельєфах печалі уже їм спинилася
Мить.
А підмайстри іще не зробились майстрами.
А робота не жде. Її треба робить.
Думаю, що з цими словами погодилися б митці епохи бароко. Дійсно, їм не позаздриш: їхні попередники жилий творили у «золоту добу» людства; їхній розквіт назвали Відродженням та й самі імена майстрів не потребують додаткових пояснень – Рафаель, Да Вінчі, Сервантес, Шекспір…
Уявляю собі, як було важко йти послідовникам за ними, адже епоха гуманізму, гармонії і «золотого сечения» вже минула, а їм дістався час набагато суворіший, прагматичніший, не порцеляновий і не срібний – залізний. Вони мали право розгубитися, знітитися, заховатися, бо яскраво запалахкотіли вогнища інквізиції…
Але кращі представники цієї епохи все ж таки створили свю перлину – яскраву, хоч і не ідеальної форми, але справжню, дорогоцінну, а в унікальності її немає підстав сумніватися, бо перевірка часом пройдена. Вони знали, що людина не тільки не є «окрасою Всесвіту», а в її характері є маса суперечностей; що кожного з нас у житті підстерігають провалля і висоти, перемоги і поразки, але… «все ж таки вона крутиться!» і людина повинна перемагати прірви своїх інстинктів і у будь-яких, вкрай несприятливих умовах залишатися людиною.
Объяснение: