На мою думку, протиставлення поганим рисам негативних героів кращих рис позитивних героїв має велике повчальне та виховне значення твору.
Негативними героями є Вадим на початку твору, його бабуся та деякі предки, Валентин - наречений Сніжани. Вадим поводився невиховано та зухвало. Часто крав, не поважав старших, мав багато шкідливих звичок. Поводився демонстративно й не збирався змінюватися на краще. У далекому минулому предок Вадима зробив поганий вчинок. Задля власної наживи, обманув багатьох людей і забрав їхнє майно. Був жорстоким та скупим. Також дещо негативним виявився підступний і слабодухий Валентин. Він вів подвійне життя, обманював оточуючих. Не був щедрим, не допомагав рідним. Не приділяв уваги рідному синові.
Провина предка – важкий камінь для нащадків. Проте в кінці твору Вадим змінився на краще. Розірване весілля – заслужене покарання для хитрого Валентина. Твір має гарне закінчення - торжество добра над злом.
Ці слова І. Багряного в його романі «Сад Гетсиманський» передають дух жорстокої епохи в житті українського народу, епохи репресій та поневірянь, підозри та зради. Багряний узявся за розгляд такої непростої теми тому, що він сам був свідком цих подій: він був заарештований, довго знаходився у в’язниці, але йому все ж пощастило залишитися після всього цього живим. Отже, роман «Сад Гетсиманський» містить автобіографічні факти. Назву «Сад Гетсиманський» було взято Іваном Багряним з Біблії. Сад Гетсиманський — місце, де Юда зрадив Христа. Зраджено було і головного героя твору Андрія Чумака. Він втік з табору, де знаходився за свої погляди, і повернувся додому на похорон батька. Але вдома він не встиг пробути і доби: до його хати приходять працівники НКВС і забирають Андрія з собою. По дорозі до в’язниці він помічає зміни рідного міста, де довго не був: кругом червоний колір, фарби облупилися. Колись цей колір був кольором революції, а тепер став кольором насильства і страху. Також він помічає зміни в обличчях людей. Люди «засмоктані, виснажені, обдерті. Зосереджені в собі, позначені тавром суворої професії». В’язниця знаходилась в Харкові на вулиці Раднаркомівській. Це велике місто теж змінилося, тепер Харків був «понурий, припорошений сажою і посипаний сміттям». Негативні враження Андрія доповнює зустріч з працівником НКВС товаришкою Нечаєвою. Нахабство, брутальні вислови з її вуст — все це не схоже на поведінку жінки, яка в уяві Андрія повинна бути лагідною та ніжною. Будинок управління НКВС називали «фабрика-кухня». Андрій чує, як працює конвеєр «фабрики-кухні».
Коли я читав повість А. Я. Чайковського «За сестрою», мені здавалося, що переді мною постав герой-богатир з раніше читаних українських дум. Хоч Павлусю було лише п'ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під силу. Я розумію, що автор явно перебільшує фізичні можливості свого героя, але, певно, він намагався довести нам, сьогоднішнім, що такі молоді герої — окраса історії України! І ми вже не помічаємо цього перебільшення, бо образ Павлуся захоплює нас, викликає особливу симпатію; його хочеться наслідувати і бути на нього схожим.
Ось Павлусь вирушає в далекі й небезпечні мандри на пошуки сестри, яку щиро любив. Ні лихі часи, ні повна невідомість не зупиняють юного героя, бо його надихають рішучість і сміливість старших співвітчизників-запорожців. Він намагається насамперед собі довести, що гідний їх, вірних захисників нашої землі від татарських набігів.
Андрій Чайковський не ідеалізує Павлуся. Хоч, звісно ж, у першу чергу, наділяє його найкращими рисами, за які хлопця не можна не полюбити. Щодо мене, то я схиляюсь перед патріотизмом сміливого Павлуся, його присягою на вірність рідному краєві, яка звучить у внутрішніх монологах героя, а також перед щирістю та м'якістю душі, теплотою та ніжністю почуттів. Навіть те, що він нібито поступається совістю і вдається до хитрощів і обману татарина, який хотів повернути хлопця до двору Сулеймана, можна виправдати. Ним керувала мета будь-що вижити, щоб здійснити свою мрію — знайти сестричку Ганнусю і визволити її з неволі. Цій благородній меті були підпорядковані всі його вчинки і поведінка, поки не здійснилася його зустріч з сестрою.
Гадаю, образ Павлуся надовго запам'ятається не тільки мені, а й моїм одноліткам, бо хвилює й сповнює душі щирою любов'ю до рідної землі та її історії.
На мою думку, протиставлення поганим рисам негативних героів кращих рис позитивних героїв має велике повчальне та виховне значення твору.
Негативними героями є Вадим на початку твору, його бабуся та деякі предки, Валентин - наречений Сніжани. Вадим поводився невиховано та зухвало. Часто крав, не поважав старших, мав багато шкідливих звичок. Поводився демонстративно й не збирався змінюватися на краще. У далекому минулому предок Вадима зробив поганий вчинок. Задля власної наживи, обманув багатьох людей і забрав їхнє майно. Був жорстоким та скупим. Також дещо негативним виявився підступний і слабодухий Валентин. Він вів подвійне життя, обманював оточуючих. Не був щедрим, не допомагав рідним. Не приділяв уваги рідному синові.
Провина предка – важкий камінь для нащадків. Проте в кінці твору Вадим змінився на краще. Розірване весілля – заслужене покарання для хитрого Валентина. Твір має гарне закінчення - торжество добра над злом.