Художні особливості: три частини композиції виконують роль тези, антитези і синтезу. Поезія вибудувана як монолог-звертання ліричного героя до рідного слова. Анафора «О слово рідне!» увиразнює не тільки композиційну єдність, а й змістову наповненість, підкреслює щирість ліричної оповіді, схвильованість героя, зумовлює ораторські інтонації, патріотичні почуття. У серці автора виникає біль через зневажливе ставлення до рідної мови й історичне безпам’ятство співвітчизників. Наскрізна антитеза розгортає сюжет вірша. Поет використовує яскраві метафори й епітети. Українське слово уподібнюється «скутому орлу», тобто поневоленому народові, слово якого звучало завжди як «співочий грім батьків моїх», а тепер «дітьми безпам’ятно забутий». Поет вдається до ремініс- ценцій послання «І мертвим, і живим...» Т. Шевченка, закликаючи дієво любити свободу людини і народу. Для поета рідне слово, незважаючи на переслідування і заборони, — носій волелюбного духу народу, його безсмертя. Ідея вірша випливає з переконань митця, що рідне слово відбиває драматичну історію України, стало духовною зброєю народу. Зображуючи поетичний образ неповторної краси української мови і Вітчизни, поет висловлю своє творче кредо: «О слово! Будь мечем моїм! / Ні, сонцем стань! Вгорі спинися, / Осяй мій край і розлетися / Дощами судними над ним». Образ меча в Олеся перегукується з емблемою апостола Павла, у якого він символізує меч духовний: «Меч духовний є слово Боже». Автор переосмислює цей образ, поєднуючи в ньому духовне і творче начала; слово-меч стає атрибутом свободи і справедливості. У руслі символізму поет вдається до міфологічних образів космічного тору — сонця, синього неба, музики зір, а також біблійних образів (судні дні), які очистять рідний край від зла і стануть запорукою відродження нації, якщо вона поставить слово-меч собі на службу, оберігатиме рідне слово — символ безсмертя народу.
Відповідь:
1.а
2.а
3.б,в
4.б
5.в
6. б
7. в
8. г
9. не допетрала запитання, фотки немає?
10. а - 1; б - 3; в - 2
11. а - 4; б -1; г -3; д - 2
12. з-під - з кількох непохідних;
край - похідний від іменника
біля - непохідний
наприкінці - похідний від прислівника
13. Проте - однак; дарма що - незважаючи на те що; тому що - бо, адже;
14. На городі ріс кущ барвінку. Здавалось, що він і зимою зеленіє, коли
танули сніги, то на світ пробивалось його цупке зелене листя, не змучене холодом, не скалічене морозом. А повітря ставало по-материнськи м ′яким та лагідним, то барвінок зацвітав так, наче небо бризнуло на землю живою своєю блакиттю.
Пояснення:
1а) Не слухала Катерина Ні батька, ні неньки
Полюбила москалика, Як знало серденько
2в) Сидить батько кінець стола, На руки схилився
Не дивиться на світ Божий: Тяжко зажурився
3б) Осьде воно, подивися! Де ж ти? Заховався?
Утік!.. нема!.. Сина, сина Батько одцурався!
4г) Оставайся шукать батька, А я вже шукала.
Та в ліс з шляху, як навісна! А дитя осталось, Плаче, бідне
Объяснение: