Объяснение:
За поэму «Сон» . За сатиру на императрицу. За участие в Кирилло-Мефодиевском братстве.
Государь пришёл в великий гнев: - «Допустим, он имел причины быть недовольным мною и ненавидеть меня, — заметил Николай, — но её же за что?» .
Решением Третьего отделения, утверждённого собственноручно Императором, 30 мая 1847 года 33-летний Шевченко Тарас Григорьевич по рекрутской повинности был определён на военную службу рядовым в Отдельный Оренбургский корпус, размещавшийся в Оренбургском крае (территория современных Оренбургской области России и Мангистауской области Казахстана) , «под строжайшее наблюдение начальства» с запретом писать и рисовать
Захар Беркут — центральний персонаж повісті, ватажок тухольської громади. Йому вже понад 90 років, і все своє життя ця людина віддала громаді. «Громада — то був його світ, то була ціль його життя»,— пише автор. Найповніше розкривається характер Захара Беркута у грізний для його народу час, коли він стає на чолі тухольської громади у боротьбі з монгольськими нападниками. Саме він складає план знищення монголів, на його заклик приходять на до тухольцям верховинці й загіряни, він безпосередньо керує боротьбою тухольців. І в цій боротьбі найбільше проявляється його мужність, світлий розум і передбачливість. Він пропонує не відбити напад монголів, а розгромити ворога в тухольській долині, щоб захистити сусідні села від несподіваного нападу монголів.
Ним керують у першу чергу громадські інтереси. Почуття громадського обов’язку, яке тісно зв’язане з глибоким патріотизмом, у Захара Беркута найяскравіше проявляється в трагічну хвилину, коли в полон до ворога потрапляє його син. Усією силою своєї душі він любить сина, але коли Тугар Вовк пропонує тухольцям випустити монголів із тухольської долини в обмін на полоненого Максима і частина тухольців просить Захара прийняти цю пропозицію і визволити свого сина, то він відмовляється. Захар пояснює, що тут справа йде не про його сина, а про долю їхніх сусідів — верховинців і загірян, які, непідготовлені, зазнають ще страшнішого горя від нападу монголів. «Не дбайте про мого сина, а рішайте так, якби він був уже в гробі»,— каже Захар Беркут, затамовуючи біль
у душі. Він підкоряє свої батьківські почуття громадянським інтересам. І його відповідь посланцеві Бурунди звучить твердо і переконливо: «Або ми всі погинемо, або ви всі — іншого вибору нема».
Коли ж вдруге заходить мова про долю його сина, якого можна було врятувати, відпустивши живими ватажків монгольського війська, Захар Беркут і тут проявляє свою принциповість і твердість переконань. Він не може навіть тоді, коли монгольське військо знищене, прийняти пропозицію Бурунди, бо знає, який це підступний і жорстокий ворог. Бурунда ніколи не забуде загибелі свого війська і наведе на тухольців ще страшнішу силу. «Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має піти хоч один ворог нашого краю!» — каже Захар Беркут. Своєю рукою посилає він величезний камінь у купу, де, крім ворогів був і його син.
Объяснение:
Відповідь:
Ось
Усі ми ще з дитинства знаємо, що добро завжди перемагає зло. Проте в казках і мультфільмах, на яких виховується кожне нове покоління, перемога добра пов’язана з певним насильством (злого персонажа б’ють або знищують), тому й не дивно, коли діти вирішують конфлікт силою. Однак, на мою думку, добро має здобувати перемогу справедливістю, мудрістю та гуманністю, адже коли добро показує кулаки, то воно перестає бути добром.
Сьогодні, на жаль, багато хто переконаний, що добро повинне бути з кулаками. Особливо цим спекулюють люди, наділені владою. Вони розпалюють воєнні конфлікти, прикриваючись ідеєю добра, утручаються в справи інших країн. Так уже багато років триває конфлікт на Близькому Сході, зокрема й у країні, де народився Ісус, який власним життям і смертю довів, як треба любити ближнього. Це лише вкотре доводить, що боротьба добра і зла триває.
Любити ворогів своїх і відповідати добром на зло, звичайно, важко, але можливо. Приклади з літератури теж доводять, що добро здатне подолати лихий світ. Яскравою ілюстрацією цього може бути повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». Марічка пригощає Іванка цукеркою, незважаючи на конфлікт між ними та дуже напружені стосунки між родинами дітей. Після цього хлопчик задумався, вибачився за скоєне, і, зрештою, між ними зав’язалася дружба, а згодом і любов.
Отже, добро має виграти вічний поєдинок із злом мирним шляхом і переконанням, аби нарешті дійти згоди та змінити цей світ на краще. Якщо ж відповідати злом на зло, то це буде поштовхом до людської трагедії.