Своєрідність стилю Нечуя-Левицького полягає в тонкому поєднанні реалістичної конкретності описів, великої уваги до деталей портретів та особистісних характеристик, побуту, праці, особливостей мови та поведінки персонажів із живописною образністю, емоційністю, тяжінням до яскравих епітетів: Усе це разом ставить твори українського прозаїка в один ряд з творами кращих тогочасних російських та західноєвропейських письменників і виводить українське письменство за межі побутовизму та етнографізму минулої, дошевченківської доби.
Кохання-це не тільки щирі почуття, а ще і сердечні поневіряння за коханими.Це не тільки солодке запаморочення душі, це також страждання і тяжкий тягар.У баладі ,,Тополя" описане гірке кохання дівчини до молодого козаченька, що поїхав на чужину і загинув.Сама ж дівчина чекаючи коханого зберігала йому вірніст, в надії що він повернеться.В той час як її мати хотіла видати заміж за старого багатія.Проте дівчинонька зберігала надію що коханий козаченько повернеться до неї. Отак вона його і чекала втрачаючи свою красу-молодість. Тому пішла вона із горя до ворожки, щоб не одружуватись за старого,іповорожити на коханого.Отак і ворожка дала їй зілля що мало б повернути козака.Проте, він не міг повернутись, і через це через горе вона вибігла у поле, розповісти цілому світу про це.І зілля перетворило її на тополю...Тому кохання водночас і неймовірна,і страшна, болісна річ...
