Відповідь: Отже, ось він - перший український науково-фантастичний та утопічний роман! Хоча, я сумніваюся, що цей роман можна однозначно визначити як утопічний або антиутопічний, тому що у різні періоди книга поставала переді мною іншою. Я сміло можу сказати, що "Сонячна машина" - то діамант української літератури. Такий же дорогий для нащадків, такий же багатогранний зі своєю мудрістю.
Спочатку мене трохи лякала кількість сторінок, адже книга досить об"ємна. Також, скажу чесно, перша частина книги якось зовсім не захопила. Але що було далі! Виявилось, що перша частина - то лише вступ, така собі підготовка читача до наступних подій.
Так от, ці наступні події - надзвичайно цікаві! Винниченко створив свій власний світ, перенісши його у Берлін, Німеччину. Спершу ми бачимо цей світ майже таким самим як наш світ у 21 столітті - біржа, фінансові королі, класовість суспільства, хіба що жінки зараз мають більше прав. І все це при тому, що Винниченко писав свій роман у 1922-1924 роках. Тільки через це можна повірити у геніальність цього автора.
Винниченко винайшов свій винахід у книзі - Сонячну машину. Це така панацея від усіх проблем людства, як здається на перший погляд. Це така невелика коробка зі склом з геліонітом, за до якої рослини насичуються сонячною енергією і стають універсальною людською їжею, краще якої на смак не існує. Герої роману борються з капіталістами за свободу сонячній машині і отримують перемогу: у всіх людей є цей казковий виріб і вони всі вільні від тяжких ланцюгів ненависної роботи. Але ось в чому проблема - ніхто нічого тепер не хоче робити, люди перетворюються у тварин, тому що втрачають свою людяність, міста руйнуються, а ця "зараза" вже панує майже на всій планеті...
Що робити? Як так жити? Адже залишились іще люди, які розуміють все - їх мало, але вони є. Дехто здається, а дехто продовжує боротьбу за кращий світ, за щасливе майбутнє для всього людства, адже потрібен тільки поштовх! Але якщо цього поштовху не буде, то людство з роками настільки деградує, що повернеться жити у печери, як первісні люди. Взагалі, вся книга пронизана такими переживаннями, що на цьому моменті я, разом із героями, відчувала їх розчарування та зневіру у можливість все налагодити. І до останньої миті я сумнівалася, вдасться їм це чи ні? Так само довго я думала над ідеєю Сонячної машини - це ння чи смертельна зараза?
Також не треба забувати, що всі події твору описані на фоні життя головних героїв - їх багато, але найголовнішими, найважливішими, для мене були принцеса Еліза та Рудольф Штор. Ці проблеми класовості постійно змішували мене переживати за їхнє палке кохання, адже вони обидва - такі вперті, так чи зможе хтось зробити крок на зустріч іншому заради безмежного щастя? Це питання хвилювало мене на рівні з питанням чи буде щасливий кінець?
Отже, мій висновок: читайте, панове! Дуже цікава книга з почуттями, роздумами, мріями та коханням.
Оповідання “Приблуда” С. Васильченко написав 1925 року. Сюжет оповідання «Приблуда» взято із життя дитячого будинку. Адже у 20-х роках XX ст. Васильченко був завідувачем дитячого будинку.
Васильченко у оповіданні хотів аоказати нове в людських стосунках, в людській психології. Вихованці, котрі живуть у досить скрутних матеріальних умовах, письменник показує нам – у їх взаєминах паростки людської моралі та гуманності. В оповіданні піднімається така нагальна проблема того часу: ліквідація дитячої безпритульності. Безхлібне й невеселе життя дітей-сиріт, від недоїдання вони худі, аж світяться, стають сумним і зажуреними. Але досить сказати їм ласкаве слово, приголубити, як вони щиро, по-дитячому втішаються. Саме завдяки цьому оповідання набуває оптимістичного звучання.
Умови життя в дитячому будинку вкрай складні – діти по троє сплять на одному ліжку, немає одягу, немає їжі, «хліба ні кришки».
Діти знали, що за зовнішньою непривітність, сердитістю, постійною буркотливістю Параски Калістратівни (так звали завідувачку) криється чуле й добре серце. Вона цілий день клопочеться й свариться то з інспектором, то з дітьми, бо ледве дає собі раду, чим нагодувати, у що вдягнути та взути силу-силенну дітвори, яку закинули в дитячий будинок Безпритульність, розруха, голоднеча за перши революційних років.)
Портрет завідувачки : «…голос, як труба, іде, як буря. Висока, огрядна, в мужичих чоботях, шумить-гримить… Зранку гасала по установах, змагалася, прохала, сварилась…»
Діти прозвали її Ревою. Вона, замкнувшись у своїй кімнаті, ревне плаче, не можучи спокійно дивитися на дитячі злидні й поневіряння.
Головним героєм оповідання є безпритульний хлопчина Мишко. Мишко – змарнілий, обідраний, босі ноги всі в грязюці, в лахмітті, виразки на ногах… Мишко говорив, що прийшов погуляти до дітей. Але як виявилося, він – безпритульний.
Риси характеру Мишка: кмітливий, допитливий, жвавий, співучий хлопчина. Діти називають його майбутнім «Моцартом». Хлопчик виявляє здібності до музики та читання художніх творів.
Діти, дізнавшись, що цей хлопчик – сирота, оточують зворушливою увагою і піклуванням майбутнього «Моцарта». Спочатку діти переховують хлопчика-приблуду з тим, аби переконати Параску Калістратівну залишити його в дитячому будинку. Дітям притаманне почуття товариськості, взаємодо . Вони знали, хай там що, а Рева не встоїть перед їхнім проханням прийняти до дитбудинку ще й цікавого хлопчика-приблуду.
Дітям вдалося переконати Параску Калістратівну залишити Мишка в дитячому будинку.
Герої оповідання «Приблуда» знають вже про свої можливості, перспективи. Це надає їм впевненості й оптимізму. Адже мало не всі в будинку, як визначила сама Параска Калістратівна , були майбутні великі люди: хто – інженер, хто – професор, хто – артист.
Не зважаючи на всю гіркоту, співчуття автора до образів-персонажів твору, в оповіданні зустрічаємо гумористичні епізоди. Гумор як вияв співчутливо-доброзичливого ставлення письменника до маленьких героїв, як засіб позитивної характеристики.
Засоби гумористичного зображення
Використання жартівливих народних пісень, що їх співають вихованці дитячого будинку
«На горі качата –
Роди, Боже, дівчата.
А хлопців не роди,
Бо то самі іроди».
2. Використання кумедної ситуації
Читання Мишком книжки догори дригом.
3. Примітивне використання іноземних слів
Дер штуль, дер зуп
4. Вживання просторічних слів
Актор, фортеп’яно, губернатка