Відповідь:
Ліс - це цілий світ, наповнений життям. Мешканці лісу не завжди показуються на очі гостям. Ховаються в норах лисиці, за кущами таяться зайчики-боягузи. Але якщо довго гуляти лісом навесні, влітку або ранньої осені, то обов'язково помітиш, як вирує життя під кронами дерев.
Якщо прийти до лісу вранці, між стовбурами дерев ще стоїть білястий туман. Трава мокра від роси, а дерева струшують на подорожнього цілий дощ. У гущавині лісу темно. Але ось сонце пробивається крізь листячко й осяює лісовий світ. Пташки радісно вітають сонечко - адже тепер їм не загрожує хижа нічна сова!
Птахи починають свій звичайний денний щебет та спів. Стрибають по гілках безтурботні маленькі синички та чижики. Характерно «поскрипує» у своєму гнізді хазяйновитий шпак. Стукає по кленовому стовбуру дятел у червоній шапочці. Цей трудяга витягує з-під кори шкідливих для дерев комах. Десь у гущавині співає іволга - немовби ніжні звуки флейти розливаються навкруги.
Хитра руда лисиця ховається в нору, почувши кроки людини, яка гуляє лісом. Йдеш собі та присядеш на галявинці на стовбур старої берези гаєш, що відбувається навколо. Ось дуб упустив свій листочок з недостиглим жолудем. Ось мураха повзе ясеневим листом, несе додому розчавлену ягоду суниці. Дика бджола дзижчить над галявинкою. Значить, десь поблизу, в старому дуплі, її дім.
І раптом помічаєш на галявинці за кущем глоду зайця-русака. Тихо-тихо причаївся маленький заєць, навіть вушка прижав. Думає, що його не видно, так добре він зливається зі світло-коричневими гілками. Встаєш і навшпиньки крокуєш до звірка. Але його вже слід пропав, тільки гілки трохи хитаються. А чи був зайчик? Чи, може, примарився?
1."І так мені хочеться піти в лісову далечінь, побачити з якогось незнайомого берега отих, наче зі срібла вилитих, лебедів, подивитись на їхні співучі крила, що в теплому ірію захопили весну та й принесли нам».
2."Враз уявляю собі, як десь неподалік у квітчастій, кинутій на плечі, хустці широко бреде туманом літо, і од мене зразу відлітає сон».
3."Мати, як могла, удень втішала мене своєю і дівочою піснею, а вночі при зорях плачем молила долю, щоб вона була справедливою до її дитини…»
4.«Якось я швидко, самотужки навчився читати, і вже, на свої дев'ять років, немало проковтнув добра і мотлоху,якого ще не встигли докурити в моєму селі».
5.«З того вечора я часто приходив у комбід до дядька Себастіяна, і, коли він мав час, ми разом читали якусь книгу, газети».
Объяснение:
В 1817 році А. С.Пушкін закінчив Царскосельский ліцей, за 6 років навчання в якому придбав вірних товаришів і соратників. Друзі – Ліцеїсти на випускному балі домовилися зустрічатися щороку 19 жовтня в день відкриття навчального закладу в ім’я своєї дружби
Ця традиція дотримувалася довгі роки. Однак в 1825 році Пушкін був засланий у Михайловское, родовий маєток поета, за вільнодумство й неповагу до царя. До цього часу він прославився в якості талановитого й зухвалого автора. Перебуваючи в змушеному ув’язненні, Олександр Сергійович і написав вірш “19 жовтня”. Воно стало письмовим поетичним звертанням до друзів, яких він зараз бачити не міг
Згадуючи своїх товаришів, автор шкодує, що багатьох уже немає в живих, а деяким доля піднесла дивні, не завжди приємні сюрпризи, і вони також не можуть бути на зустрічі. Безумовно, не всі окончившие ліцей у Царському Селі досягли таких висот, як Пушкін, однак автор з повагою й любов’ю ставиться до своїх друзів і це видно в рядках вірша
Пушкін із вдячністю звертається до Пущина, Дельвигу й Горчакову, які, ризикуючи репутація й зневажаючи суспільною думкою, відвідали товариша в Михайлівськім. Саме після зустрічі й розмов із цими трьома друзями Пушкін став філософськи ставитися до свого посилання. Як сам він пише у вірші: «Служенье муз не терпить суєти», а ув’язнення автора – це прекрасна можливість із головою піти у творчість. Так і трапилося, саме під час посилання в Михайловское Пушкіним написана поезія, що вважається класикою росіянці літератури
Пушкін із упевненістю пише, що рівно через рік, він обов’язково вип’є вина із друзями в Царському Селі за міцну чоловічу дружбу. Це пророкування збувається, як і те, що через рік напевно ще менше збереться колишніх ліцеїстів. Через два місяці після написання цього вірша відбулося повстання декабристів і деякі, що приймали в ньому участь були товаришами Пушкіна
Напуттям тим, хто в наслідок виявився в посиланні після повстання стали рядка вірша, у яких автор призвав всіх, незалежно від місця перебування в день 19 жовтня, “закривши ока дрожащею рукою”, подумки піднімати тост за вірних друзів і проживати цей день без суму й прикрості, як сам автор прожив цей день в 1825 році