На мою думку, оповідання "Дорогою ціною" — один із найкращих творів Коцюбинського. Адже тут сплелися воєдино і нещадна реальність життя, і романтичні пригоди героїв, і психологія стосунків різних персонажів.
Оповідання починається зі вступу, в якому автор дав історичне підґрунтя до пригод своїх героїв. Широкий показ умов життя і боротьби кріпаків за волю доводить, що не лише кохання штовхнуло Остапа і Соломію на втечу. Прагнення до волі передавалося українцям від покоління до покоління. Відомий шведський історик літератури А. Єнсен у 1918 році писав: "Письменник глибоко проникає в душу українського народу, добре знає його іб життя і характер".
Події твору Коцюбинського розгортаються у тридцятих роках XIX століття — за тридцять років до проголошення селянської реформи, яка скасувала кріпацтво. Однак кріпаччина в серцях сучасників Коцюбинського відгукувалася болючими ранами і кликала до нової боротьби проти гноблення. Детально зображуючи весь шлях утікачів, сповнений пригод і смертельної небезпеки, автор доводить, що життя дорівнює волі, а волю можна вибороти ціною людського життя. Виходить замкнене коло, вихід з якого — у спільній боротьбі всього народу. Адже придунайські плавні густо засіяні кістками поодиноких втікачів на шляху до волі — нехай і на чужині. Таких, як Остап і Соломія, здатних на все заради волі, було чимало серед українців. Я думаю, що в образах головних героїв оповідання автор узагальнив увесь поневолений український народ. А мужність і відчайдушність Остапа і Соломії у подоланні перешкод на шляху до волі символізують одвічне прагнення і найвищий ідеал українського народу.
Остап, у розумінні Коцюбинського, — це вже не "віл у ярмі", це яскравий приклад "жевріння іскри у попел", яка згодом перетвориться у полум'я народного гніву. Щоб показати тяжкий шлях до волі, Коцюбинський створює для Остапа чимало перешкод. Цим автор наче перевіряє міцність мети кришка.
Кінець оповідання трагічний. Соломія, кохана жінка Остапа, найвірніша подруга у небезпечній мандрівці, загинула у водах Дунаю. Сумно стає від прочитаного, але водночас відчуваєш велич волелюбного українського народу, для якого шлях до щастя — це самовіддана боротьба за волю та незалежність.
Інші варіанти цього твору:
Волелюбний дух українського народу (за оповіданням М. М. Коцюбинського "Дорогою ціною")
Значення прологу в оповіданні М. Коцюбинського "Дорогою ціною"
Ідейно-художній зміст оповідання М. Коцюбинського "Дорогою ціною"
Образ Івана Котигорошка (за оповіданням М. Коцюбинського "Дорогою ціною")
Оповідання М. Коцюбинського "Дорогою ціною"
Ціна виміру життя (за оповіданням М. М. Коцюбинського "Дорогою ціною")
Шлях до бажаної волі (За оповіданням М. Коцюбинського "Дорогою ціною")
Шукач правди в оповіданні М. Коцюбинського "Дорогою ціною"
Объяснение:
Просто в интернете посмотрел
Історія написання й видання бурлескно-травестійної за
жанром поеми І. Котляревського "Енеїда" досить складна та
цікава. Водночас вона засвідчує глибоку повагу духовних
пасторів нації до рідної мови, культури, традицій, історії.
Більше двох десятків років працював І. Котляревський над
поемою, але повністю видрукуваної за життя так і не побачив. Це
зумовлювалося багатьма обставинами тієї епохи, у яку жив
письменник.
Літературну діяльність І.П. Котляревський розпочав у надто
складний для України час. Це була епоха, коли, за словами О.І.
Білецького, історичні обставини поставили під знак питання
майбутнє української мови та й усієї української культури.
Царський уряд, здійснюючи колоніальну політику, позбавляв
українців усіх вольностей. У 70-х роках ХVIII століття було
зруйновано Запорізьку Січ, ліквідовано українське військо,
юридично закріплено кріпосне право на Лівобережній Україні, що
призвело до різкого класового розшарування серед українців.
Цариця Катерина II за відповідні "послуги" щедро наділяла
українських чиновників дворянськими званнями та землями
разом із селянами, які ставали кріпаками в доморощених
поміщиків. У погоні за дворянськими привілеями, маєтками й
чинами панівна старшинська верхівка, певна частина української
інтелігенції ставали на антинародний шлях, зрікалися своєї
національності, культури, мови. Українська освіта, книга, мова,
культура денаціоналізувалися, трактувались як щось відстале,
"мужицьке". Українській літературі загрожувала втрата
оригінального обличчя, власного шляху розвитку. Але на кожному
крутому історичному зламі в Україні знаходилися люди, які
ставали на захист духовних цінностей народу. Так з'явився в нас
письменник із народу Григорій Сковорода. Як естафету його
громадянські мотиви, щиру й глибоку любов до простого люду,
ідеї гуманізму та демократизму продовжив І.П. Котляревський.
А в геніальних творах Т.Г. Шевченка український народ
заговорив українською мовою на повен голос. Після появи
"Кобзаря" взагалі марними стали потуги великодержавників
відмовити українцям у праві на існування нації, мови, історії,
держави.
Кожна історична епоха чи доба характеризується
особливостями свого мистецтва, його певними рисами,
новаторським характером тощо. Але, як правило, це мистецтво
завжди базується на попередніх досягненнях, які нові покоління
митців критично осмислюють, аналізують, наповнюють новим
змістом та оригінальними формами. Так і творчість І.П.
Котляревського зросла на досягненнях світової та української
літератури ХVIII століття, які він добре знав.
Літературна доля "Енеїди" була досить складною. Працювати
над нею І.П. Котляревський почав у пору вчителювання в
поміщицьких родинах. Життя в селах, близьке спілкування з селянами дали йому змогу глибоко вивчити народні звичаї, побут,
обряди, пісні, говірки. Цей духовний арсенал буде сповна
використаний не тільки в "Енеїді", але й у драматичних творах.
Основою для "Енеїди" І. Котляревського стала однойменна
поема Публія Вергілія Марона (70-19 рр. до нашої ери). Імовірно,
що цей твір І. Котляревський прочитав, ще навчаючись у Полтавській семінарії. Учні цього закладу вивчали твори Горація,
Вергілія, Овідія, Ломоносова, Тредіаковськоґо, Сумарокова, а
також самі писали поетичні твори. Писав їх і І. Котляревський.
Напевне, це дало підставу П. Кулішеві стверджувати, що «Енеїду»
І. Котляревський почав писати ще в семінарії. Однак цю думку
спростовує лист І.П. Котляревського до російського письменника
М.І. Гнєдича від 27 грудня 1821 року. У ньому автор невмирущого
твору просив М. Гнєдича знайти в Петербурзі видавця для
"Енеїди" і запевняв, що "...Вы чрез сие сделаетесь моим
благотворителем, и я Вашим пособием вкусил бы плоды
двадцатишестилетнего моего терпения и посильных трудов... Я
над малороссийской "Энеидой” 26 лет баюшки баю, а, надеюсь,
что воскреснет...". Отже, початком праці І. Котляревського над
"Енеїдою" є 1794 рік.
Объяснение: