Наявні всі основні риси неоромантизму, окрім а)символізм б)авантюризм в)повернення до фольклору г)індивідуальна особистість д)чуттєва,емоційна сфера людини е)змалювання внутрішнього світу людини
Український народ, як і кожен народ світу, має свої святині. Однією з таких святинь, національною гордістю нашого народу є творчість Тараса Григоровича Шевченка.
Він уперше заявив про себе як поета, видавши невелику збірку поезій, що мала назву "Кобзар", яка стала символічною і дала друге ім'я поетові.
Із полум'яних творів Кобзаря весь світ дізнався, що є така прекрасна країна — Україна, з IT чудовим, добрим, роботящим народом, прекрасною мовою, піснями, героїчною і трагічною історією.
Тарас Шевченко підніс українську мову, поезію до світового рівня. Про неоціненну роль великого поета в цьому написав Володимир Самійленко у вірші "Українська мова", який присвятив пам'яті Т. Г. Шевченка.
Наша мова — то чудовий діамант, що лежав на дорозі, прибитий пилом, ніким не поміченим. Але знайшлася людина, яка підняла той скарб, витерла його від пилу і вставила у коштовний вінець. І сталося диво — камінь той засіяв ясним промінням, дивуючи весь світ своєю красою. Людина та — Тарас Шевченко, а коштовний діамант — то наша мова.
Син своєї землі, великий поет із болем і співчуттям писав про рабське становище покріпаченого рідного народу і свій талант присвятив боротьбі за його визволення:
...Возвеличу
Малих отих рабів німих,
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово.
Величною і трагічною постає історія України зі сторінок поетового "Кобзаря". Автор прославляє лицарів-запорожців — оборонців народної волі, борців за свободу рідної землі.
Гайдамаки, які царськими істориками або замовчувалися, або спотворено зображувалися як розбійники, злодії, "пятно в нашей истории", в поезії Шевченка — мужні народні месники. Завдяки йому "розбійники" стали героями.
Особлива тема у творчості поета — доля його рідної землі, доля України. Скільки прекрасних поетичних шедеврів оспівують невимовну красу української природи:
Здається — кращого немає Нічого в Бога, як Дніпро Та наша славная Вкраїна. Але, пишучи із замилуванням про красу рідної природи, поет ніколи не забував про страждання пригноблених людей, що жили на тій землі. Усі його думи і помисли — про визволення рідного народу від віковічного ярма, про оновлення землі, де
Тугар Вовк - тухольський боярин , якому князь подарував землі Тухольщини . Вважає себн вищим за громаду і хоче насаджувати нові порядки. Відмовляється віддавати Мирославу за Максима бо вважає простого смерда недостойним боярської дочки. Видав монголам плани руської дружини напередодні битви на Калці, та знову стає зрадником, приводячи монголів до Тухлі. ПОРТРЕТ І ЗОВНІШНІСТЬ ТУГАРА ВОВКА: « Був мужчина , як дуб.Плечистий, підсадкуватий, з грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських ведмедів » РИСИ ХАРАКТЕРУ ТУГАРА ВОВКА : 1. Підступність; 2.Хитрість; 3.Гордість; 4.Зарозумілість; 5.Корисливість; 6.Улесливість; ТУГАР ВОВК - не щасливий. Батьків своїх не пам'ятає, втратив дружину, а пізніше й дочка відцуралася батька. Але в цьому Тугар Вовк сам винний. Його гордість, зарозумілість, зневажливе ставлення до народу, прагнення до влади знаходять вияв у його вчинках, перекреслюють батьківські почуття і хвилинне благородство ( коли рятує життя Максимові ). Тугар Вовк любить полювання , він дуже хоче кимось керувати, до того ж він - подвійний зрадник. Т.Вовк гірший за ворога, це зрадник, він виступив проти свого народу, пішов служити ворогам. І виправдання йому не може бути. Навіть тоді, коли він рятує Максима, якого хотів зарубати Бурунда, він не спокутує своєї провини перед народом. На прикладі боярина автор засуджує зраду і підкреслює, що в першу чергу зраджують свою батьківщину багатії, а справжніми патріотами є трудящі люди .
Він уперше заявив про себе як поета, видавши невелику збірку поезій, що мала назву "Кобзар", яка стала символічною і дала друге ім'я поетові.
Із полум'яних творів Кобзаря весь світ дізнався, що є така прекрасна країна — Україна, з IT чудовим, добрим, роботящим народом, прекрасною мовою, піснями, героїчною і трагічною історією.
Тарас Шевченко підніс українську мову, поезію до світового рівня. Про неоціненну роль великого поета в цьому написав Володимир Самійленко у вірші "Українська мова", який присвятив пам'яті Т. Г. Шевченка.
Наша мова — то чудовий діамант, що лежав на дорозі, прибитий пилом, ніким не поміченим. Але знайшлася людина, яка підняла той скарб, витерла його від пилу і вставила у коштовний вінець. І сталося диво — камінь той засіяв ясним промінням, дивуючи весь світ своєю красою. Людина та — Тарас Шевченко, а коштовний діамант — то наша мова.
Син своєї землі, великий поет із болем і співчуттям писав про рабське становище покріпаченого рідного народу і свій талант присвятив боротьбі за його визволення:
...Возвеличу
Малих отих рабів німих,
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово.
Величною і трагічною постає історія України зі сторінок поетового "Кобзаря". Автор прославляє лицарів-запорожців — оборонців народної волі, борців за свободу рідної землі.
Гайдамаки, які царськими істориками або замовчувалися, або спотворено зображувалися як розбійники, злодії, "пятно в нашей истории", в поезії Шевченка — мужні народні месники. Завдяки йому "розбійники" стали героями.
Особлива тема у творчості поета — доля його рідної землі, доля України. Скільки прекрасних поетичних шедеврів оспівують невимовну красу української природи:
Здається — кращого немає Нічого в Бога, як Дніпро Та наша славная Вкраїна. Але, пишучи із замилуванням про красу рідної природи, поет ніколи не забував про страждання пригноблених людей, що жили на тій землі. Усі його думи і помисли — про визволення рідного народу від віковічного ярма, про оновлення землі, де
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати
І будуть люде на землі!