Поезія для мене - це ще один іб існування й самовираження. Це можливість висловити свої почуття і переживання та донести їх до інших. Для мене настільною книгою є "Вибране" Ліни Костенко. Необхідними для прочитання вважаю твори Лесі Українки, Тараса Шевченка, Василя Симоненка, Марини Цвєтаєвої, Бориса Пастернака. Зараз є дуже багато цікавих молодих поетів. Раджу перші збірки Володимира Биня, Ірини Бандурович, а також "Спитати в янгола" Марії Людкевич. Поезія може змінити саму людину - якщо людина прагне до цього, то завдяки поезії стає чутливішою, добрішою, відкритішою для світу. Поезія торкається тих струн людської душі, які, можливо, досить довго мовчать у людині, доки її не торкнулися тонкі пальці поетичних рядків. "Поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі" (Ліна Костенко). Мене поезія зробила поетом. Досить довго я була просто читачем, але за одну ніч, коли до мене прийшли перші віршовані строфи, я стала поетом. І, сподіваюся, залишаюся ним досі. Поезія подарувала мені три поетичні збірки, багато незабутніх вражень від творчих зустрічей з читачами та можливість не загубитися у цьому багатоликому світі прози і проминання... - Поезія - це одна із тих небагатьох речей, які здатні змінювати світ. Я дуже люблю античну літературу. Гомерівський епос про Одіссея і Трою насправді дуже цивілізував Грецію, він об'єднав розрізнені землі, зробив те, що потім відбувалося у Київській Русі в XII-XIII століттях. Він створив державу. У певні періоди поезія стає дуже важливою. Достатньо згадати, чим був "Кобзар" Шевченка, чим була поезія народників, яку ми зараз читаємо із таким усміхом, мовляв, це не дуже серйозно, не дуже цікаво. Насправді ж поезія народників років двадцять будувала нашу державність.Я вчора виступала у книгарні "Є", що проводила захід до Дня поезії. Мене вразила величезна кількість людей, які на нього прийшли. Не думала, що в не дуже сприятливу погоду зал буде переповненим - там ще десь 40 людей стояли. Львів був дуже активним у відзначенні Дня поезії - відбулося чи не шість альтернативних акцій, і всюди аншлагово.Що ж до порад, то я дуже специфічний читач, бо стежу одночасно за багатьма літературами - чеською, польською, литовською, грузинською. Можу сказати, що на цьому тлі українська поезія є однією з найкращих. Загалом раджу читати все. Якщо ж прагматично, то раджу стежити за топ-списками хороших премій. Наприклад, "Російський Букер", польська NIKE, Нобелівська премія. У тих списках імена, які пройшли дуже серйозний відбір, це ті, на кого однозначно слід звертати увагу, якщо йдеться про зарубіжну літературу. Що ж до української, можу назвати дуже багато поетів. Наприклад, Іра Шувалова, Катерина Калитко. Але, мені здається, інколи людині просто необхідно піти в книгарню та погортати книжки. Коли людина, маючи годинку, піде до стелажа із українською поезією, то вона знайде те, що відповідатиме її емоціям в ту хвилину.
Що означає бути самим собою? На мій погляд, бути самим собою — значить діяти у відповідності зі своїми бажаннями, володіти індивідуальними, властивими тільки тобі якостями, мати свої життєві принципи і не відступати від них, якщо, звичайно, життя у відповідності з цими принципами зручна і виправдана. Іншими словами, бути самим собою — значить надходити з волі своєї душі і свого серця.
Але чи можливо зберегти свою індивідуальність в умовах нашої сучасної дійсності? Якщо так, то яким чином? Якщо ні, до чого це може призвести? На жаль, реальне життя, точніше, сучасне суспільство, диктує нам свої закони і правила (насамперед з точки зору етики і моралі), яким людина вільна підкорятися або не підкорятися, залежно від того, чи відповідають громадські правила основам його моралі.
На мій погляд, умови сучасного життя не дозволяють людині повною мірою висловити свою сутність, своє єство, жити згідно душевної волі. Переслідуючи певні життєві цілі (заміжжя, престижна робота тощо), людина пристосовується до цих умов, зливається з натовпом, намагається бути схожим у своїх діях на більшість, втрачаючи тим самим свою індивідуальність. Яскравим прикладом може служити таке явище, як мода, правилам якій підпорядковуються всі без винятку. Однак «загальним» може бути не тільки одяг, тобто якесь зовнішній прояв сутності, а й мислення, і не кожна людина в тій чи іншій ситуації надійде у відповідності зі своїми почуттями і бажаннями. Можливо, це доля слабких, невпевнених у собі, нетворчих людей, що бояться жити за власними правилами. Дуже часто для нас, особливо дівчат, складно і страшно бути в меншості, однією захищати і відстоювати свою думку перед іншими людьми. Але такі вчинки, як правило не проходять безслідно. Історія знає безліч сильних, талановитих жінок, які були лідерами, вміли повісті інших за собою, надихнути і вселити надію. Але вони всіма правдами і неправдами боролися з «більшістю», приносячи в життя щось нове і тому незрозуміле оточуючим. Жанна Д’арк, Олександра Коллонтай, Маргарет Тетчер, Ірина Хакамада — вони відомі всьому світу не через те, що погоджуються або пристосовуються, а через свою вірність принципам і сміливості ці принципи виражати і захищати.
Але, з іншого боку, чи зрозуміє суспільство людини, що намагається жити не так, як усі, чи не призведе вираження своєї індивідуальності до замкнутості і самоти цієї людини? Ні, якщо він сильний, самодостатній, здатний знайти сили протистояти думці більшості. У сильної людини думки перетворюються в дії, а не в фантазійні образи.
Можливий третій варіант, коли мета дійсно виправдовує засоби і можна (навіть потрібно) на деякий час надіти маску і стати таким, яким тебе хочуть бачити, але в душі своїй все-таки залишатися таким, який ти є. На мою думку, це так само якість сильних людей, здатних відстоювати свою життєву позицію, хай не у відкритій формі, але залишатися самими собою. Дуже яскраве підтвердження цьому можна знайти в шекспірівських рядках: «Життя — театр, і всі ми в ній актори». Ця фраза зайвий раз доводить, що бути самим собою — важка справа. Це дійсно «справу», яким потрібно займатися, яке необхідно в собі виховувати, щоб не бути схожим на інших, бути цікавим для оточуючих. Це особливо важливо для нас, дівчат, охочих привернути увагу якийсь своєю родзинкою, тим, чого немає в інших. І справа навіть не в красі зовнішньої, яка всього лише посудина, в якій заховано головне — особистість людини, її характер. Потрібно прислухатися до свого серця, своєї душі, бачити в дзеркалі насамперед саму себе, а не подругу з сусіднього під’їзду або відому актрису. Тільки в цьому випадку можна знайти душевну гармонію, а це найголовніше.
Поезія для мене - це ще один іб існування й самовираження. Це можливість висловити свої почуття і переживання та донести їх до інших. Для мене настільною книгою є "Вибране" Ліни Костенко. Необхідними для прочитання вважаю твори Лесі Українки, Тараса Шевченка, Василя Симоненка, Марини Цвєтаєвої, Бориса Пастернака. Зараз є дуже багато цікавих молодих поетів. Раджу перші збірки Володимира Биня, Ірини Бандурович, а також "Спитати в янгола" Марії Людкевич. Поезія може змінити саму людину - якщо людина прагне до цього, то завдяки поезії стає чутливішою, добрішою, відкритішою для світу. Поезія торкається тих струн людської душі, які, можливо, досить довго мовчать у людині, доки її не торкнулися тонкі пальці поетичних рядків. "Поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі" (Ліна Костенко). Мене поезія зробила поетом. Досить довго я була просто читачем, але за одну ніч, коли до мене прийшли перші віршовані строфи, я стала поетом. І, сподіваюся, залишаюся ним досі. Поезія подарувала мені три поетичні збірки, багато незабутніх вражень від творчих зустрічей з читачами та можливість не загубитися у цьому багатоликому світі прози і проминання... - Поезія - це одна із тих небагатьох речей, які здатні змінювати світ. Я дуже люблю античну літературу. Гомерівський епос про Одіссея і Трою насправді дуже цивілізував Грецію, він об'єднав розрізнені землі, зробив те, що потім відбувалося у Київській Русі в XII-XIII століттях. Він створив державу. У певні періоди поезія стає дуже важливою. Достатньо згадати, чим був "Кобзар" Шевченка, чим була поезія народників, яку ми зараз читаємо із таким усміхом, мовляв, це не дуже серйозно, не дуже цікаво. Насправді ж поезія народників років двадцять будувала нашу державність.Я вчора виступала у книгарні "Є", що проводила захід до Дня поезії. Мене вразила величезна кількість людей, які на нього прийшли. Не думала, що в не дуже сприятливу погоду зал буде переповненим - там ще десь 40 людей стояли. Львів був дуже активним у відзначенні Дня поезії - відбулося чи не шість альтернативних акцій, і всюди аншлагово.Що ж до порад, то я дуже специфічний читач, бо стежу одночасно за багатьма літературами - чеською, польською, литовською, грузинською. Можу сказати, що на цьому тлі українська поезія є однією з найкращих. Загалом раджу читати все. Якщо ж прагматично, то раджу стежити за топ-списками хороших премій. Наприклад, "Російський Букер", польська NIKE, Нобелівська премія. У тих списках імена, які пройшли дуже серйозний відбір, це ті, на кого однозначно слід звертати увагу, якщо йдеться про зарубіжну літературу. Що ж до української, можу назвати дуже багато поетів. Наприклад, Іра Шувалова, Катерина Калитко. Але, мені здається, інколи людині просто необхідно піти в книгарню та погортати книжки. Коли людина, маючи годинку, піде до стелажа із українською поезією, то вона знайде те, що відповідатиме її емоціям в ту хвилину.