Наприклад за творами звірина школа.
Объяснение:
Друзі справжні — мов брати рідні
Народна мудрість
Справжнім чарівником художнього слова можна назвати українського письменника Всеволода Нестайка. Сам він вважає, що побути дитиною йому завадила Велика Вітчизняна війна. Тому й став дитячим письменником, щоб у творах повертатися у дитинство, догратися, досміятися.
Повість "Тореадори з Васюківки" теж про гру, вигадку, фантазію. Романтика щоденних пригод так захопила двох друзів Івана Реня і Павла Завгороднього, що іноді вони втрачають відчуття межі між реальністю та уявним світом, створеним ними самими.
Вже з перших рядків повісті починаєш розуміти: доведеться сміятися. І сміятися багато та весело. Такий незвичайний колорит сільського дитинства зобразив письменник. Пригоди героїв повісті починаються змалку. Пискнув неправильно хлопчина власне ім'я. От і прозвали Явою на все життя. Але немає коли засмучуватися з цього приводу, бо виникає стільки справ, що не вистачає часу замислюватися над тим, як там тебе називають. Та ще й є друг Павлуша, який виручить і до що-небудь придумати.
Ява і Павлуша не вигадники. Це дві "бомби уповільненої дії", хоч у їх вчинках немає злого умислу, а тільки добрі наміри. Адже добру справу хотіли зробити хлопці, коли проводили першу лінію метро у Васюківці. Порятунок маленького песика Собакевича із занедбаної криниці взагалі можна назвати подвигом без будь-яких жартів: далеко не кожен спуститься на дно напівзруйнованого колодязя. Щоправда, енергія у хлопців б'є через край. Тому навіть добрі справи часто перетворюються на комічні ситуації, що викликають сміх.
Митько – балакучий, запальний, веселий мрійник. Він у всьому знаходить щось цікаве, вигадує різноманітні пригоди. Митько дуже наполегливий, він готовий довго и старанно добиватися своєї мети. Він довго і аргументовано вмовляє батьків Сергія, щоб вони дозволили йому поїхати до села, весь час домовляється з бабусею. Наприклад, аргумент для батьків Сергія: «— Невже ви хочете… щоб ваш син, а заодно і його найкращий приятель ціле літо нудились у місті, де все кругом — і пилюга, і розжарені спекотні вулиці — навіває сумні думки і сприяє передчасному старінню наших організмів?»
Митько часом хитрує: видає за свій гербарій свого брата, забирає задля засідки курку у своєї бабусі, обманює діда Трохима, без відома батьків бере з дому клейонку. Але для всіх бешкетувань він знаходить переконливе виправдання : «А коли дощ піде, та ми позастуджуємось, та запалення легенів підхопимо? То що батькам краще — наше здоров’я чи якась там нікчемна клейонка?»