Тема: оспівування трагічної долі козака, який після бою в долині лежав «порубаний, постріляний». Ідея: висловлення співчуття загиблому козакові.
Основна думка: Та вже ж твій син оженився / Та взяв собі паняночку, / В чистім полі земляночку.
Метафори: «Накрив очі осокою», «коник плаче».
Пестливі слова: «ніженьки», «рученьки», «вороненький», «вірненький», «паняночку», «земляночку». Звертання: «Не плач, коню, надо мною», «Біжи, коню, дорогою», «Не плач, мати, не журися». Риторичне запитання: «А де ж мій син молоденький?».
Відповідь:
Софійка просила у старця до у тому, щоб зняти прокляття з роду Кулаківських. Сліпий поралив їй знайти в минулому той момент, коли небо зійдеться з землею і спробувати спинити злочин, відвернути невідворотне.
Пояснення:
– Що ж мені робити, дідусю? – кинулась до старого, як до рятівної соломинки.
– Перебирайся потрохи вперед, від покоління до покоління. Десь зустрінеш ту мить, коли можна спинити інший злочин, коли здатна будеш відвернути невідворотне.
– Де ж та мить, дідусю?..
– Тієї миті небо зійдеться з землею…