:
Объяснение:
Ми живемо в той час, коли Україна нарешті спромоглася позбутися ненависного ярма неволі, з рабської країни перетворилася на вільну, незалежну. І на підтвердження цього по усіх усюдах задзвенів її голос — українська мова. Не. та мова, якою розмовляли обмежені невігласи, хизуючись своїм псевдо-знанням, а чиста, щира — справжня. Саме нею розповідав усьому світові про знущання над матінкою Україною Тарас Шевченко. Ще й досі бринять у моєму серці його слова:
Ну, що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється, ожива, Як їх почує!..
Від цих слів стало б легше на душі, мені здається, й Іванові Франку, і Лесі Українці, і Михайлу Коцюбинському, і ще багатьом і багатьом поетам та письменникам, які усією душею любили свою мову, вірили, що з часом вона заволодіє розумом своїх дітей, і вони ніколи не зможуть її зректися. Тому вони і писали тільки українською мовою, щоб їхні творіння служили вірою і правдою саме українцям. Вони були справжніми патріотами своєї землі, знали, що колись вона стане вільною, і тоді по усіх її кутках буде чутно щиру, співочу українську мову.
Дійсно, без мови народ — ніщо. Як важко відчувати себе чужим у рідній стороні, тому що забув свою мову. Тоді тебе ніхто не привітає, не назве своїм товаришем, не благословить. А це схоже на смерть, повільну смерть серед близьких тобі людей. Тільки та людина, яка вчить, любить рідну мову, має право називатися Людиною, має право бути серед тих, кого любить, адже вони цінують українську мову і намагаються передати у спадок своїм нащадкам велику, непохитну любов до рідного слова.
Якщо ж забути про рідну мову, то ніхто не дізнається про історію українського народу, бо тільки словами рідної мови можна передати те, що відбувалося багато століть тому. Той народ піде в небуття, втратить свій "голос" —мову. Недарма стверджував Володимир Сосюра:
О мово рідна! їй гаряче
віддав я серце недарма.
Без мови рідної, юначе,
й народу нашого нема.
Рідна мова починається з маминої колискової, з батьківського мудрого слова-поради, з пісні, з жарту, з любові. Вона вміщує в собі весь світ, який, сповнений дива, незвичайних почуттів та краси. Про українську ж мову ніколи не кажуть інакше, ніж як про вишневу, солов'їну, волошкову, калинову. Вона така й є, бо народилася у вишневих садках, увібрала в себе усе розмаїття солов'їного співу, набралася пахощів у волошок і розквітла, мов та калина, червона і прекрасна. Немає, мені здається, кращих слів, ніж ті, якими вдячно звертається до української мови Максим Рильський:
Як гул століть, як шум віків,
Як бурі подих — рідна мова,
Вишневих ніжність пелюстків,
Сурма походу світанкова,
Неволі стогін, волі спів,
Життя духовного основа.
Багато чого довелося витримати українському народові за усі роки існування. Та крізь усі нещастя та негоди він зумів пронести незаплямованою, живою свою рідну мову. Вона виявилася невмирущою, бо в ній безсмертя народу. Вона твориться народом, живе у ньому і з ним. А це означає, що через мову кожна людина дотикається до безсмертя свого народу.
Це означає, що
Народ без мови — це обмова,
Народ без мови — не народ.
Живе мова — живе народ...
Відповідь:
Це акровірш. Тобто, потрібно виписати першу літеру кожного рядочку і стане зрозуміло хто з ким говорить у цьому вірші. Жалібниця - Осока, яка жаліється на те, що про калину є багато пісень, а про неї ніхто і не згадає. А розмовляє вона з сорокою, яка хвалиться тим, що про неї є багато і віршиків, дитячих пісеньок і ігор.
Пояснення:
“Ой я бідна удовиця, —
Стала хникать жалібниця, —
Он калина, — їй не так!
Кажуть, пісні їй складають,
А про мене забувають,
І ніхто ніде ніяк!..”
“Стій лиш! Слава не брехуха, —
Обізвалась джеркотуха, —
Розбирає, що і як!
От я славі догодила,
Кашку діточкам варила,
А тобі не вдасться так”.
Відповідь:
як уявляли хлопці чудовисько: здоровенна істота, яка залишає сліди "здоровенних лап, мов од крокодила", хлопці, вивчаючи зоологію, вирішили, що у озері живе, якийсь динозавр, якому вдалося дожити до наших часів і тварина має приблизно такий вигляд: "...гігантська ящірка, або ж варан. Не злякатись чотириметрового гіганта важко. Колір шкіри буро-чорний. З грізної ікластої пащі безперестанку вилітає яскраво-оранжевий роздвоєний язик, люто дивляться блискучі чорні очі. Варан ступає сильними лапами, тіло його піднято над землею, волочиться лише хвіст. Сила в цьому хвості страшна. Дослідники бачили, як одним ударом варан збиває кабана, ва-лить з ніг оленя".
яка "тварина" пливла озером: цитата: "Водою пливло щось надзвичайне, неймовірне і дуже доісторичне...На поверхні видніла лише голова, але що то була за голова! Здоровецька, уся всипана шипами, темно-зелена, лискуча й бридка. Ось потвора повернулася до нас, і блимнули червонясто два великі ока. Між ними стирчав хижий ріг. З напіврозкритої пащі виглядали гостренні білі зуби".
різниця: спільне у цих описах, мабуть, лише те, що за цими описами істота викликала страх. А в усьому іншому уявлення хлопців про химеру відрізняються. Митько і Сергій більше керувалися науковою літературою, а в уявленні Василя істота абсолютно дивна: непропорційно велика голова, шкіра - щось середнє між жабою і дикобразом або іншою твариною, наявність одночасно і гострих зубів і велетенського рогу для тварини, яка живе у воді - взагалі незрозуміле.
Характеристика образу Митька
1. Митько - один з головних героїв твору Ярослава Стельмаха "Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки".
2. Автор у своєму творі не дає портретного опис хлопця. Лише є згадка, що Митько худющий і русявий. Можливо, відсутність опису хлопця - задум автора. Кожен читач має можливість уявити собі "свого" Митька, який схожий на сусідського шибеника або на друга в дитинстві.
3. Риси характеру героя: Митько щирий, чесний, веселий, кмітливий - недаремно ж саме він вів переговори з батьками Сергія, щоб їх відпустили в село до бабусі; цілеспрямований і наполегливий - те з яким ентузіазмом він взявся за вивчення зоології, заслуговує на повагу; сміливий і відповідальний - він не налякався чудовиська і кинувся до озера, щоб хоча б побачити його і описати іншим, а пізніше, не роздумуючи, кинувся рятувати Василя; великодушний і справедливий - дізнавшись про те, що чудовисько лише безглуздий жарт Василя, Митько не кинувся на жартівника з кулаками, як пропонував зробити Сергій, а подякував йому, за чудові канікули.
4. Інші персонажі про Митька, як і про Сергія відгукуються позитивно, Бабуся взагалі не могла нахвалитися такими чудовими хлопцями.
5. Автор Митька описує як серйозного і відважного хлопчака, лідера: він сердито гримає у складних ситуаціях на Сергія (коли Сергій заснув на посту і коли Митько кинувся рятувати Василя). В деяких ситуаціях автор порівняє Митька з полководцем, що й не дивно, бо саме він виступає генератором різних ідей.
6. Після прочитання пригодницької повісті, про Митька можна сказати, що це один з головних, позитивний герой твору. І якщо б не його наполегливість, цікавість, прагнення до пригод, то, можливо, і не було б у хлопців такого чудового відпочинку у селі.
Пояснення: