Відповідь:
Князь почував себе самотнім, покинутим, безпорадним, спустошеним.
Пояснення:
Уривок: Князь тинявся по палатах, проклинаючи дрижаки, і боровся з нудьгою. Останнім часом він уже не міг ізвладати з собою — постійно чогось бракувало, все довкола страшенно обридло і баглося чогось такого, що він і сам гаразд не усвідомлював, почував себе так, начеб нутро його вишкребли й зосталася тільки одна оболонка. Порожнеча зяяла всюди, на що не глядів. Якийсь біль, незрозумілий біль проліз йому в душу і звив собі там кубло, цей біль ятрив його і душив ночами, примушував прокидатися в холодному поту, з виряченими од жаху очима. Все частіше снився дракон. Він нічого не говорив, тільки сумно дивився, і велика сльоза бриніла у нього на віях, а в сльозі грало сонце. Нічниці знемагали князя. У нього зникло бажання до їжі, вихудлий, із запалими щоками, неголений, з посірілим обличчям, одлякував навіть сторожу.
Раптом зрозумів, чого йому бракувало, — розмов з драконом. Не міг уже ні з ким розвіяти своєї нудьги, і спогади про ті дні, коли він, щоб добитися свого, їздив у печеру та здружувався зі змієм, не відпускали його зі свого полону, бо ось, нехотячи, прив’язався до нього.
Пращури з портретів дивилися на нього, і, здавалось, ті погляди пропікають саме серце.
Ну що ви вирячились? Ви ж були такі самі! Не такі? Не кривили душею? Не обманювали? І не кривоприсягали? Ви — погани, що не відали святого письма, як смієте дивитись на мене осудливо? Я зробив усе, щоб врятувати Люботин!
Він вискочив з покою, вирвав з рук переляканого сторожника галябарду й кинувся до портретів. З несамовитою люттю здирав їх зі стін і топтав ногами, а коли останній образ упав на підлогу, випустив з рук галябарду, сів і розплакався, і той плач для нього був наче літній дощ після довгої посухи.
Цей твір повчає тому, що в дитинстві потрібно отримувати від життя яскраві емоції, старатися зберегти їх, щоб перейти у доросле життя життєрадісною і щасливою людиною. Крім того, завдяки прочитанню я зрозумів, що дитинстві не потрібно нічого боятися. Слід шукати пригоди, цікаві події, адже вони здатні дати людині цікавий і корисний досвід. Є такі діти, які багато в чому обмежені – їм багато чого не дозволено через суворих батьків або через власний страх. Такі люди не зможуть пережити той же цінний життєвий досвід, який мали головні герої “Митькозавра з Юрківки” Сергій Стеценко і Дмитро Омельчук. Цілком можливо, що через це доросле життя таких дітей буде позбавлене того, що мають діти, які проводять час так, як головні герої розглянутого твору.
Объяснение:
Кожен поетичний твір, про який з них не йшла мова, завжди намагалися вмістити велику життєву мудрість і об’єднати це з виконавчою красою поетичного слова автора. Безліч поетів тому створили велику кількість якісних творів для того, щоб порадувати своїх читачів і відкрити їм нову, раніше невідому і незрозумілу сторону життя. Існує безліч поезій, але тих, які дійсно красиво підносять явище патріотизму, насправді не так і багато. Саме з цієї причини саме гарні патріотичні твори знаходять свій відгук у душі людини, в особливості, якщо мова йде про українця.
Великий український поет Василь Симоненко у своєму прекрасному поетичному творі «Лебеді материнства» зміг успішно об’єднати тему любові до власної матері з любов’ю до своєї батьківщини. У творі автор відкриває думки матері щодо майбутнього свого сина. Мама розмірковує про те, що її синові належить пройти дуже багато. Будуть в його житті справжні друзі, буде багато дівчат. І, насправді, і тих, і інших можна вибирати, вдосконалюватися за життя, змінюючи коло своїх знайомств. У той же час варто відзначити, що мама впевнена у тому, що батьківщину людина змінити не може. Батьківщина дана такою, якою вона є, як і рідна мати. Як правило, мати любить свою дитину, якими б негативними рисами вона не володіла. У неї дійсно може бути безліч недоліків, але материнська любов перевершує все, про що б не йшла мова. Те ж саме можна сказати і про рідну країну. Батьківщину не можна вибирати. Багато людей незадоволені своєю батьківщиною, але вони просто не розуміють, що в житті не завжди є місце для вибору того, що тобі здається більш комфортним. У житті людини є щось більш важливе, ніж споживчий і цинічний підхід. Щоб бути справжньою людиною, важливо мати щось піднесене, духовне. Для цього потрібно цінувати батьківщину, незалежно від того, подобається вона тобі чи ні. Відмовитися від власної батьківщини – це абсолютно аморально. Я думаю, що автор хотів сказати у своїй поезії саме про це.
Говорячи особисто про мене і про моє ставлення до того, про що писав Василь Симоненко, я можу з упевненістю сказати, що я в повній мірі поділяю його думки щодо неможливості вибору матері і рідної країни. Людина є нерозривним породженням своїх батьків і своєї рідної землі. Вона не може їх зрадити, адже так вона ніколи не стане щасливою. Зраджуючи свою рідню, людина зраджує саму себе, свою сутність, адже людина нерозривно пов’язана як зі своєю батьківщиною, так і своїми батьками.
Объяснение:
Він помер після того як Лаврін прокляв його