З давніх часів і у всіх народів найбільшою святістю був хліб. Його присутність народжувала поетів і мислителів, сприяла появі пісень і дум, продовжувала родовід, і, навпаки, коли він зникав, приходило лихо. І чи не в найголовнішому слові нашої мови «життя» предки не лише воздали заслужену хвалу житу-годувальнику, а й визнали його правічні заслуги в долі людства. В зернину, в цей маленький тугий злиточок матерії стільки вкладено життєвої мудрості, добра і віри в безсмертя, що його тайна і досі здається нам магічною. Все у нас від нього, від хліба. А в тім, і ми самі, кожен з нас — дитина своїх батьків, свого народу й хліба. З давніх часів батьки привчали дітей своїх берегти хліб. Ще з молоком матері засвоювались правила бережливого ставлення до святая святих. Хліб був мірилом життя, визначальником людських статків, повсякденної культури. Людей, які прийшли з чистим серцем, доброю місією чи хорошою новиною, на нашій землі завжди зустрічали хлібом сіллю. Короваєм благословляли молодят, без хлібини не можна було зайти в новий дім, народжувалася дитина — теж ішли з хлібом… Віддаймо ж пошану тим, хто зростив його, рукам, котрі подарували духмяні, схожі на сонце, паляниці. Знімімо перед ним капелюхи, уклонімося, аби одвічно він був на нашому столі, щоб не черствів, бо, як мовлять народні вуста, коли черствіє хліб — черствіють душі.
Вони кмітливі, не боязкі, підслуховують плани Тишкевича та пана Кобильського. У них є хоробрість, відвага, чесність, справедливість. У 2 розділі вони хотіли піти зі Швайкою. Але він не дозволив їм піти, тому що вони маленькі, і сказав, що їм треба підрости. Вовка Барвінка вони також залишили на сторожі. Він поклав свою голову Санькові на груди і дивився на зірки. Грицик був розумний, інколи допитливий. Коли Санько охороняв курчат, тоді прийшов Грицик і сказав, що вони йдуть козакувати. Він також схотів піти. А мама відповіла: А як же курчата? Санько відказав: - Так ти ж є дома, ти й посторожуй! Мама відповідає: - От реп"ях малий! Ну йди, тільки ж дивись мені, допізна не гуляй, бо шукати не стану. А він не чув і пішов.
Чи часто ми, називаючи когось другом, задумуємось, а що ж це насправді таке – справжня дружба? Мабуть, що ні. Хтось один скаже: „В мене дуже багато друзів!”, але якщо його спитати, хто для нього є справжнім другом, він задумається і не зможе відразу відповісти. А яким же має бути справжній друг? Чи є якісь загальнообов’язкові правила , „закони” справжньої дружби? На мою думку, правил немає і не бути не може. Тому що дружба вище цього... У кожного свої уявлення про дружбу і справжнього друга. Для когось справжній друг – це той, хто „завжди ходить зі мною на різні вечірки і може позичити мені грошей”, а для когось – зовсім ні. Для мене справжній друг – це той, хто не обмане і скаже правду, якою б гіркою вона не була. А ще друг ніколи не відмовить у до Коли потрапляєш в складну ситуацію, то першою протягнутою рукою буде рука СПРАВЖНЬОГО друга і, коли втрачаєш сили йти по життю далі, першим плечем підтримки буде плече СПРАВЖНЬОГО друга. Друг перевіряється в біді і, щоб зрозуміти, чи друг поряд з тобою, треба ще пуд солі з’їсти з цією людиною. Скористаюсь однією мудрістю: „Легко померти за друга, але важко знайти такого друга, за якого легко померти!” Я згодна, і можу ще додати, що дружба перевіряється часом і життєвими ситуаціями. Підсумовуючи, можу сказати, що, справді, дружба не має законів, але, на мою думку, має бути табу. Табу на що? На зраду і на корисливість. Адже, коли з’являється або те, або інше, то дружба перестає існувати, як на мене. А ви зі мною згодні?
І чи не в найголовнішому слові нашої мови «життя» предки не лише воздали заслужену хвалу житу-годувальнику, а й визнали його правічні заслуги в долі людства. В зернину, в цей маленький тугий злиточок матерії стільки вкладено життєвої мудрості, добра і віри в безсмертя, що його тайна і досі здається нам магічною. Все у нас від нього, від хліба. А в тім, і ми самі, кожен з нас — дитина своїх батьків, свого народу й хліба.
З давніх часів батьки привчали дітей своїх берегти хліб. Ще з молоком матері засвоювались правила бережливого ставлення до святая святих. Хліб був мірилом життя, визначальником людських статків, повсякденної культури.
Людей, які прийшли з чистим серцем, доброю місією чи хорошою новиною, на нашій землі завжди зустрічали хлібом сіллю. Короваєм благословляли молодят, без хлібини не можна було зайти в новий дім, народжувалася дитина — теж ішли з хлібом…
Віддаймо ж пошану тим, хто зростив його, рукам, котрі подарували духмяні, схожі на сонце, паляниці. Знімімо перед ним капелюхи, уклонімося, аби одвічно він був на нашому столі, щоб не черствів, бо, як мовлять народні вуста, коли черствіє хліб — черствіють душі.