при́тча — це повчальна розповідь з історії чи навколишнього життя, мета якої викласти духовні чи моральні істини. на відміну від багатозначності тлумачення байки, у притчі зосереджена певна дидактична ідея. сюжет притчі будується в образній формі, на життєвих ситуаціях, на повсякденних
спостереженнях суспільного життя.
анафора — єдинопочаток; одна зі стилістичних фігур; вживаний на початку віршових рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур.
гіпербола— вид тропа. стилістична фігура явного і
навмисного перебільшення для посилення виразності та підкреслення сказаної думки. наприклад: «я казав це тисячу разів» або « як дуб».
епітет— це слово чи словосполучення, завдяки особливій функції в тексті, є слову набути нового значення або смислового відтінку, підкреслює характерну рису,
визначальну якість певного предмету або явища, збагачує мову новим емоційним сенсом.
міфи — це античні, біблійні й інші перекази, сказання про створення світу і людини, розповіді про діяння древніх, про грецьких і римських богів і героїв.
у гірському селі «всі були богомільні», і водночас тут мовби законсервувалося й поганство, відбившись у звичаях, обрядах, у всьому, чим характерний лад життя гуцула. мовби тіні забутих предків ожили перед письменником у криворівні. і він натхненно відтворив у слові цей двоєдиний барвистий
світ. язичництво цікавило коцюбинського навіть більше, тому він так багато уваги віддає казково-демонічному, фантастичному світу довкола івана й марічки, — арідникам, щезникам, мольфарам, лісним, чугайстрам; малює екзотичні звичаї, обряди, ритуали гуцулів, якими було сповнене життя і
світорозуміння горян. у м. коцюбинського домінує неоромантична хвала природності — на противагу заскорузлості. кохання івана й марічки зароджується на тлі споконвічної ворожнечі родів, родової помсти і, зрештою, протиставляється цій ворожнечі. як гармонія — і дисгармонія. узагалі драматургія твору
живиться енергією неоромантичних контрастів. є тут ніжна й «дика» у своїй природно-поетичній «первозданності» марічка — і є приземлено-груба палагна. це — живе уособлення поезії і прози, двох версій вибору, який доводиться здійснювати людині у своєму житті.