Карпо Летючий пішов разом з запорожцями до цекви молитися за Україну. А потім він почав розпитувати у них про історію і минуле України. Йому дуже припала до душі гостинність запорожців і їх побут, який так відрізнявся від того, що був у нього вдома. Дні спливали один за одним. І Карпо почав сумувати. Отаман побачив це і вирішив до Карпу повернутися. Найсильніші запорожці вирішили проводити його. Але це було нелегко. Вони довго блукали перш ніж знайшли правильну дорогу. Карпо віддячив їм добрими словами і смачними гостинцями. Він пообіцяв розповісти всім про зачаровану Січ, про пропишні сади, луки, прекрасні квіти, від яких не можна було відвести очей, про доброго гетьмана і сильних запорожців. Щоб вони вічно жили у пам"яті свого народу.
1. «Найбільшою мрією стало самому що-то посіяти і щоб воно зійшло. Хлопчик і робив це, наслідуючи маму».
2. «Закутаний в хустку, кінці якого пущено під пахви, з закачаними довгими рукавами і підлогами, в личаках, намотаних до колін, був схожий на дівчину, а ще більше на якесь прояв, ніби він і не чоловічої статі. Очі швидкі. Руки спритні».
3. «Малий? Нехай він і без штанів, але більше знає іншого старого, більше, ніж я!».
4. «Але і ніхто не міг зрівнятися з ним, граючи в гилку».
5.«Ніколи не мав вільної хвилини: гнали на панщину, і він йшов, як не з косою, то з ціпом,- косив, молотив. Восени садив дерева. Викопував в лісі дубки, кленочки, яворкі і тикав їх, де було місце: навколо будинку, край вулиці, біля криниці. Взимку возився з гноєм, розносив його на город і на полі. Коли втомлений, розтирав снігом руки та обличчя - вони горіли як жар. Ще й не пахло нирками, готував живці, ховаючи їх у погребі. А з теплом ощипывал дички. Хто просив, нікому не відмовляв».
6.«Викопані і пересаджені їм деревця не сохли. ...Прищепи його приймалися, так як він не щеплял на вербі груші».
7.«І все село сверялось за нього. Люди пам'ятали, як він посіяв рано - і вродило, як посіяв пізніше - і теж вродило. А коли викликав хмари і накликав дощ, ніхто не коливався: він не що-небудь - мудрець, Планетник...».
8.«Не було такої роботи, яку не подужав б або якої цурався б. На його дворі не залежувався не те що гній, а і синячка. Зі свого поля він позбирав і повиносив камінчики.. Наковував жерна, виправляв шкіри, шив кожухи. Корова не могла отелитися, звали і допомагав корові. Лікував коней, які хромали. Готував зілля від різних хвороб. А дітям робив свистки і сопілки. Одного тільки цурався - не вступав до корчми, відмовляючись від могорыча: “Мені так весело”».
Стрічка належала Катерині