Епітети:заколотний,горяний,Дзвінкі,гарячий,кревна,Полковничий,грізно
Метафори:ситий коршак,страшним проваллям,заступиш йому.
Порівняння: Ненайшов)
Балада "Схід і Захід"
Тема: Розповідь про конфлікт двох ворожих світів, які представляють різні інтереси.
Ідея: Люди повинні об’єднатися та припинити ворожнечу, адже лише згуртовуючись світ побачить мир та злагоду, зуміє припинити конфлікт. Сильні мають давати прихисток слабким.
Основна думка: Не існує заходу без сходу, і навпаки. Світ єдиний, яскравий та різноманітний. Основне завдання кожної особистості – зрозуміти та зуміти поважати це розмаїття, подолати протистояння.
Объяснение:
Кого можна назвати щасливим? На думку автора, не кожен ще й уважатиме себе щасливим. Тож і надає різні варіанти щастя. Може, щасливими бувають ті, «хто увесь свій вік нічого не дбають». Як, наприклад, герой оповідання «Скарб» Павлусь. Він ніколи нічого не робив, навіть не вмів нічого, а був щасливим. То його батьки балували, особливо мати, яка вгадувала будь-які бажання свого любого синочка. А після смерті батьків про нього піклувалися наймит із наймичкою. От і жилося йому добре, навіть не помітив, що батьків не стало. А потім ще й дружина йому трапилася хороша, «невсипуща господиня», «послав йому Господь і діточок, покірних, слухняних, працьовитих, не таких, як він».
То невже перед нами абсолютно щаслива людина? Взірець, еталон для щастя? Мені здається, що ні. Адже останні рядки оповідання на перший погляд дивні: «Завидуєте щастю Павлуся, а ніхто б не схотів бути Павлусем». Чому?
Та тому, що щасливим є не той, «що сам натріскається і виспиться, а той, хто другого нагодує і заспокоїть, бо у такого і душа буде не голодна». Ось, виявляється, у чому секрет. Не можна бути щасливим, коли твоя душа байдужа до інших, коли думаєш лише про себе. Уміння розділити щастя і горе з іншим, поділитися останнім — ось справжній високо моральний вчинок, який важить набагато більше, ніж гроші, багатство. Саме цього і не було у Павлуся. Тому його можна швидше ти, ніж заздрити. Бо що він міг дати батькам, дружині, дітям, якщо його душа і серце залишалися пустими? Такі люди, на мою думку, просто страшні.
Відповідь:
Він усіма чотирма ногами спробував відштовхнутися, але ратиці його були вже у воді, і лось відчув, що дедалі глибше занурюється в льодяну кашу. Він ще раз конвульсивно здригнувся всім тілом, укладаючи всю свою силу і весь свій відчай, у той рух, але провалився ще глибше, і тепер крижані уламки билися об його спину. Він на мить принишк, готуючись до нового ривка, і коли його передні ноги злетіли на кригу, то здавалося, він уже вискочить і врятується, але крига тріснула під вагою великого тіла, і лось ще раз опинився по шию у воді. Він ревнув, кличучи на до , і його очі все густіше набрякали кров'янистим смутком, аж горіли червовим.розпачем. Ще раз спробував вирватись, але вдалося тільки однією ногою, — друга вдарилась об лід і стала майже неслухняна. Вода в ополонці кров'янилась, і червоне зразу ж стікало за течією, зникаючи під кригою. Лось відчув, що так йому не вирватись. Подібне відчуття вже приходило до нього — саме тоді, коли восени, у чорному бору, що стогнав од вітру, його почала переслідувати вовча зграя... Річкова течія була на вид не така страшна, як вовки, вона мчала не так швидко, вона не обпалювала його своїм смертельним диханням, але течія була така ж сама невблаганна, і чим більшу він розбивав ополонку, тим швидше вона могла затягти його під лід. Лось, розуміючи це, намагався поводитись обачно, але нога боліла, тіло слабло, і сили поступово покидали його. Він збирався до свого вирішального кидка, і коли знову не пощастило, то лось на хвилю заспокоївся, бо знав, що це не остання його спроба, що він пробуватиме безперервно, доти, доки дихатиме.
Пояснення: