ОЙ НЕ ХОДИ, ГРИЦЮ...
Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці,
Бо на вечорницях дівки-чарівниці!
Котра дівчина чорні брови має,
То тая дівчина усі чари знає.
У неділю рано зіллячко копала,
А у понеділок пополоскала.
Прийшов вівторок — зіллячко зварила,
А в середу рано Гриця отруїла.
Як прийшов четвер — та вже Гриць помер.
Прийшла п'ятниця — поховали Гриця.
А в суботу рано мати дочку била:
«Ой нащо ж ти, доню, Гриця отруїла?»
«Ой мамо, мамо, Гриць жалю не має,
Нащо ж Гриць, мамо, разом двох кохає!
Нехай же не буде ні тій, ні мені,
Нехай достанеться Гриць сирій землі!»
«Оце ж тобі, Грицю, я так і зробила,
Що через тебе мене мати била!
Оце ж тобі, Грицю, за теє заплата —
Із чотирьох дощок дубовая хата!»
Тема: розповідь про жорстоку помсту дівчини за зраджене кохання.
Ідея : засудження зради в коханні.
Основна думка: зрада приводить до непоправних наслідків.
Рід літератури: ліро-епічний твір.
Жанр: літературна пісня.
Композиція
Експозиція: «на вечорницях дівки-чарівниці».
Зав’язка: дівчина не може змиритися зі зрадою, «у неділю рано зіллячко копала».
Розвиток подій: «у понеділок пополоскала» зілля, «прийшов вівторок — зіллячко зварила».
Кульмінація: «А в середу рано Гриця отруїла».
Розв’язка: потім мама била дочку, бо вона отруїла хлопця.
Епілог: оправдання дочки перед матір'ю за свій непоправний вчинок.
Художні засоби.
Постійні епітети: «чорні брови», «сирій землі», «дубовая хата».
Епітет-прикладка: дівки-чарівниці.
Метафора: «нехай достанеться Гриць сирій землі».
Гіпербола: «…тая дівчина усі чари знає»
Звертання: «не ходи, Грицю, …», «…ти, доню,….», «Ой мамо, мамо,…», «Нащо ж .., мамо, …»
Пестливі слова: зіллячко.
Оклики: «…бо на вечорницях дівки-чарівниці!»
Анафора:
«Нехай же не буде ні тій, ні мені,
Нехай достанеться Гриць сирій землі!»
Рефрен (повтор) : «Оце ж тобі, Грицю,…».
Кількість строф – десять.
Вид строфи: двовірш.
Рими: вечорниці – чарівниці, має – знає, копала – пополоскала, зварила – отруїла, била – отруїла, має – кохає, мені – землі, зробила – била, заплата – хата.
Римування: паралельне (АА)
Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці,
Бо на вечорницях дівки-чарівниці!
Пафос: трагічний.
Настрій: сумний.
Думки, що навіює пісня: «зрада приносить нещастя», «помста - ворог умінню пробачати», «покарання повинно мати міру».
ІІ варіант пісні.
ОЙ НЕ ХОДИ, ГРИЦЮ.
Ой не ходи, Грицю, на вечорниці,
Бо на вечорницях дівки чарівниці,
Солому палять і зілля варять,
Тебе, Грицуню, здоровля позбавлять.
Тамта одная чорнобривая,
То чарівниця справедливая!
І чарівниця, і зілля знає,
Тебе, Грицуню, заздрісно кохає!
У неділю рано зілля копала,
У понеділок пополоскала;
А у вівторок зілля варила.
В середу рано Гриця отруїла.
Прийшов же четвер, Гриценько умер,
Прийшла п'ятниця, поховали Гриця;
Сховали Гриця близько границі,
Плакали за ним всі молодиці.
І хлопці Гриця всі жалували.
Чорнобривую всі проклинали;
Нема й не буде другого Гриця,
Що 'го зігнала з світа чарівниця!
В суботу рано мати доню била:
«Нащо ти, доню, Гриця отруїла?
Не зналась того, що зілля уміє?
Що Гриць сконає, нім когут запіє?»
«Ой, мати, мати! Жаль ваги не має, —
Най ся Грицуньо у двох не кохає!
Оце ж тобі, Грицю, за теє заплата:
Із чотирьох дощок темная хата!»
Проблеми й конфлікти у повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». У повісті «Кайдашева сім’я» І. Нечуй-Левицький продовжив започаткований ним прийом зображення типових картин сільського життя за до окремих епізодів. Щоб зрозуміти ідіотизм такого життя, достатньо лише однієї картини — розмови Кайдаша з кумом у шинку про «каторжний», «іродовий» пагорб, на якому протягом багатьох років ламаються вози семигорців. Усі несуть збитки, але жоден не хоче копирснути лопатою, щоб для загального добра розрівняти той клятий горб. «І як ті люди їздили з такої гори і не розкопали, одколи Семигори стоять?» — дивується Кайдаш. Цей епізод яскраво характеризує індивідуалізм, який панує і в сім’ях.
Зображуючи реалістичні картини селянського побуту другої половини XIX сг., Нечуй-Левицький порушує низку важливих проблем. Це проблема батьків і дітей та сімейних стосунків, проблема виховання і народної моралі, віри в Бога і людської гідності. Особливо гостро в повісті стоїть проблема добра і зла.
Сюжет повісті нескладний і характерний для більшості селянських родин, коли діти виростають, створюють свої сім’ї, влаштовують побут. Стосунки в небагатих родинах стають напруженими і часто переростають у неприховану ворожнечу. Повість «Кайдашева сім’я» побудована на зображенні сутичок між старшим і молодшим поколіннями Кайдашів, які приречені жити в одній хаті, ділити невеличке батьківське поле, не маючи змоги поліпшити своє економічне становище. Не миряться сини з батьками, невістки зі свекрухою та між собою. У ворожнечу втягуються навіть діти. Щодня сваряться за якийсь дріб’язок: мотовило, кухоль, сувій полотна, кому мести хату, варити борщ, чия курка знесла яйце. Та найзапе- кліщі сварки відбуваються, звичайно, за землю, худобу і хату.
Характери Омелька й Марусі Кайдашів сформувалися за умов кріпосництва, і панщина наклала свій відбиток на їхнє світосприйняття, перетворивши трудівників на дрібних власників, індивідуалістів. Цей факт викликає сум і співчуття до людей, які самі перетворили своє життя на пекло. На образах молодих Кай- дашенків і невісток Нечуй-Левицький показав, як безглуздий дрібновласницький побут може спотворити і здрібнити молоду, повну сил людину. Особливо яскравими щодо цього є образи Лавріна і Мелашки, поетичних натур, які поступово засмоктуються в болото побуту і з часом стають схожими на оскаженілих власників Карпа і Мотрю.
У повісті «Кайдашева сім’я» Іван Нечуй-Левицький показав себе майстерним гумористом, викривачем негативних явищ у житті селянства. Розкриваючи трагедію цього життя в умовах безкультурності й темноти, письменник зумів показати основний конфлікт повісті, використавши сміх. Але в жодному епізоді цей сміх показано не заради сміху. Автор ніде не глузує з героїв, а навпаки, співчуває їм і серед негативного намагається знайти хоча б щось позитивне. Читацьку прихильність викликає вчинок Марусі Кайдашихи, яка вночі встає забавляти свого онука- первістка, хоча вдень тяжко працювала. Навіть тоді, коли Мотря налаштовує дітей проти баби, Маруся, виказуючи любов до онуків, частує їх ласощами. Особливо теплими фарбами автор змальовує Лавріна й Мелашкудо того часу, поки вони ще не встрявали в сімейні конфлікти.
Повість «Кайдашева сім’я» — один із найпопулярніших творів не тільки Нечуя- Левицького, а й усієї української літератури. Вдумливий читач із захопленням спостерігає за всіма перипетіями, уважно вдивляється в трансформацію характерів героїв, захоплюється мовою твору, насиченою фразеологізмами, народними зворотами. У повісті автор зовсім не намагається показати українців дріб’язковими й нерозумними. Насправді сім’я Кайдашів — нетипова модель української селянської родини, адже односельці однозначно засуджують все, що робиться в цій родині. У «Кайдашевій сім’ї» Нечуй-Левицький викрив зло, що оселилося в серцях найрідніших людей, говорить про занепад високої ролі батька в суспільстві, показує людей, які ніколи не сміються. Та й сам письменник сміється крізь Сльози, висвітлюючи руйнування багатовікових традицій українського народу.