В кожному із героїв “Лісової пісні” Лесі Українки є частка душі поетеси. Це в найбільшій мірі стосується Мавки, в образі якої письменниця втілила свої найкращі мрії про вродливу, щиру, обдаровану, волелюбну людину.
В Мавці гармонійно злилися духовне багатство і зовнішня краса. Великі очі, що грають різними кольорами, розкривають її швидке і глибоке сприйняття дійсності, вразливу і добру душу. Довгі коси і зоряний вінок на голові, любов до квітів свідчать про неабиякий естетичний смак, нестримний потяг до прекрасного. Мавка в «Лісовій пісні» виступає як невмируща сила природи, як безсмертна краса, що у своєму плині і розвитку стає вічним життєвим джерелом мистецького натхнення.
Вона є уособленням світлого й гуманного начала в житті людини, високої поетичної мрії і чистого кохання, щирої дружби і волелюбності.Для неї воля –– це такий самий природний стан, як життя, дихання,і…кохання.
Лукаш і Мавка зустрілися, і юнака здивувала та зачарувала дівчина своїм тонким станом, довгими чорними косами, мінливими очима. Вони з першого ж поглядупокохали одне одного, хоча мудрий Лісовик попереджав Мавку, щоб не задивлялася на людських хлопців, бо важко ходити людськими стежками: «Обминай їх, доню. Раз тільки ступиш — і пропала воля!» Мавка – це символ кохання і вічно молодої весни. Все прекрасне в неї асоціюється з чудовою музикою весни, яку почула від Лукаша. ЇЇ не може захопити Перелесник, який втілює молодість, вроду і пристрасну любов. Вона прагне не лише пристрасті, а й духовної спорідненості і любові на все життя. Глибоке і самовіддане кохання до Лукаша – найкращий цвіт її душі.Мавка перша запитує : «Чи гарна я тобі?», захоплюється, що люди, як голуби паруються навік. Заради коханого вона залишає ліс і йде між люди. Трагедія Мавки породжена розходженням між мрією і дійсністю. Високі мрії про вільне і щедре, як сама природа, життя не могли здійснитися в умовах суспільства, заснованого на принципах класової нерівності і власнцьких інстинктів. Мавка – це маленька часточка природи, яка вимагає до себе дбайливого ставлення. Леся Українка наділила Мавку співучою, подібною до дзюрчання струмка, мовою, дала ій прекрасну вроду. Вона розуміє мову дерев, квітів. Вона сама, як ніжний пролісок, шо радіє першому сонячному промінчику. Устами лісової дівчини поетеса розповідає про символічні образи дикої рожі, ясена, берези, вільхи, осики, дуба, терена, клена, глоду.
Мавка в серці має те, що не вмирає — кохання, яке допомагало їй знайти «теє слово чарівне, що й озвірілих в люди повертає». Її самовідданість не знає меж. Чиста, світла душа останньої миті заспокоює коханого, який через свою зраду втратив долю. Мавка бореться за себе, за своє місце серед людей, за утвердження середних краси. Навіть коли її ображають, навіть коли Мавка, переможена на якусь мить, іде в царство Марища, вона прекрасна. Адже і тут вона наснажена світлим коханням, не кориться лихові, а бореться за красу життя. Вирісши з фольклорного джерела і разом з людиною пройшовши її стежками – юного радісного кохання, потім буденного здрібнення, далі падіння, воскресіння силою слова, страждання, що завершилося мудрим осудом помилок, допущених людиною, образ Мавки в цій дії символізує митця( в якому так багато від самої Лесі Українки!), що словом своїм чарівним «озвірілих в люди повертає»,»чинить диво», завжди, за всіх обставин сповнений почуттям людської гідності, волелюбства, гуманності, митця, якому «забуття не суджено». Образ Мавки є символом ідеальної, гармонійної людини, яка узгоджує свої потреби із законами природи, пізнає світ через своє «я», живе любов’ю до людини і здатна на самопожертву в ім’я людини, вона має «в серці те, що не вмирає». Отже, Мавка є втіленням всього доброго, гарного, світлого, є втіленням вимріяного щастя.
сіроманець — головний герой однойменної повісті м. вінграновського. це найстаріший вовк у світі. він давно втратив свою зграю і свою родину — дружину й дітей. їх убили люди. залишився сіроманець зовсім самотнім на цьому світі,нікому про нього подбати. та ще він і зовсім осліп, тому добувати поживу хижакові нелегко.
сіроманець не злий за вдачею, але в нього є особистий ворог серед людей — василь чепіжний. це він винищив вовків за те, що вони з’їли його козу. для мисливця метою життя стало звести зі світу вовка, тому сіроманець ховається від людини, яка ставить на нього капкани і риє вовчі ями, в одну з яких якось він все-таки потрапив. та це не обізлило вовка проти всіх людей. адже він прекрасно розуміється на характерах і вдачі людей, відчуває, хто йому друг, а хто ворог. незважаючи на те що він хижак, ніколи не заподіє зла тим, хто робив йому добро. так, коли їх із андрійком у степу застала заметіль, сіроманець ніс хлопчика на своїй спині, зігрівав своїм теплом, доки їх не знайшли. вовк урятував хлопчикові життя.
сіроманець — досвідчений і мудрий. він довгий час був ватажком зграї, виховав багатьох вправних, сильних і сміливих вовків. до його порад завжди прислухалися молоді вовки, на його думку зважали, «він снився молодим вовчицям». а ще його проклинали конюхи та пастухи, коли він завдавав шкоди череді чи отарі.
мені сподобався сіроманець. він благородний, справжній друг. вовк любив сашка й андрійка, був вдячний льотчикам за те, що вони приютили його, годували, турбувалися про нього.
а дружба сашка й вовка — це яскравий приклад гармонії людини й природи, яку ніколи не слід порушувати, бо це може до непередбачуваних наслідків.!