ответ:
рід літератури «місто»: епос. жанр «місто»: урбаністичний роман. тема «місто»: підкорення людиною міста. ідея «місто»: утвердження філософії вітаїзму, аналіз вічних цінностей буття, взаємин людини й урбаністичного простору. герої «місто»: степан радченко— головний герой; надійка— дівчина із села; левко — студент; ганнуся та нюся — товаришки надії; лука гнідий — господар; тамара василівна (мусінька) — дружина крамаря, у якого жив степан, його коханка; максим — син тамари василівни та крамаря; борис— студент, товариш степана; зоська — міська дівчина, кохана степана; рита — на; вигорський — поет, товариш степана. композиційно-стильові особливості: валер’ян підмогильний епіграфом до свого роману «місто» взяв такі слова з талмуду: «шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола: як тварина — людина їсть і п’є, як тварина — вона множиться і як тварина — викидає; як янгол — вона має розум, як янгол — ходить просто і як янгол — священною мовою розмовляє», а також слова ана- толя франса: «як можна бути вільним, евкріте, коли маєш тіло? » соломія павличко з цього приводу зазначала: «він [автор] зробив тіло головним героєм «міста» й висунув ідею двоїстості людини, яка складається з ангельського і тваринного начал. герої підмогильного від роздвоєності між душею (розумом, інтелектуальною сферою) і тілом, статевим потягом. гармонія між цими двома сферами дається важко. по суті, вона, на думку автора, неможлива». розповідь подана через історію душі степана радченка — енергійного сільського юнака, який приїздить до києва, вступає до вишу й сподівається повернутися з новими знаннями на село. уперше київ відкривається йому з дніпра як край світу й пуп землі. роман починається реченням: «здавалось, далі пливти нема куди». під степановими ногами — ще жодного грунту, тільки хистка й непевна вода. але з плином часу відбувається поступове просторове завоювання міста. автор відштовхується від класичної європейської традиції — показати підкорення міста людиною як об’єктивний шлях людської цивілізації. за рік перебування у києві степан здійснив велику еволюцію: став відомим письменником, обійняв престижну посаду, познайомився із впливовими людьми. він досяг матеріального добробуту, який дав можливість збагачуватися духовно — відвідувати кіно, театри, виставки. проте степан не досягнув головного — душевної рівноваги. перебуваючи на високому щаблі соціальної драбини, радченко дедалі частіше відчуває самотність, часто у спогадах повертається в минуле, хоча розуміє, що відірвався від села, рідної стихії і вороття немає. степана «постійно мучитиме роздвоєність душі: продовжувати рухатися вперед і не мати сили відродити в собі первісне єство» (р. мовчан). і назвати степана радченка цілісною особистістю не можна, хоча зовні він уписувався в рамки еталона. повністю розкрити характер степана радченка жіночі образи: надійка, тамара василівна, зоська, рита. кожна жінка — це певний період життя степана радченка, етап на його шляху до мрії, своєрідний індикатор вияву найхарактерніших рис головного героя. фінал роману «місто» відкритий, і він може стати початком нової історії, адже степан пише повість про людей. роман «місто» — психологічний твір. образ степана радченка далеко не однозначний, як його часто трактували. письменник зобразив людину, в якій постійно борються добро зі злом, яка інколи заради особистого утвердження здатна піти навіть на злочин, не страждатиме й від людських жертв, і разом — це неординарна особистість із виразною суспільною й психологічною неодновимірністю, не позбавлена вміння скептично, а то й іронічно, сприймати себе та навколишній світ.
джерело: бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua
объяснение:
Село находилось на правом берегу реки Самары, недалеко от Днепра. Оно ничем не отличалось от других украинских сёл того времени. Жители села не могли похвастаться хоромами, потому что жили страшные времена татарских набегов на Украину. Никто из казаков не был уверен в завтрашнем дне, поэтому за роскошью не гнались.
В жил славный казацкий род Судаков. К тому времени семья состояла из 7 человек: семидесятилетний дед Андрей, сын Степан с женой Палажкой, дети — пятнадцатилетний Павел и тринадцатилетняя Анна. Старший брат Пётр давно уехал в Запорожье
Дед приучал Павлика к рыцарскому ремеслу: ездить на лошади, бросать копьё и аркан, стрелять из лука, орудовать саблей. Он рассказывал об обычаях казаков и их приключениях. Павлуша многому научил и сестру Анну, а та защищала брата перед родителями.
Как-то в воскресенье вечером дед Андрей почуял что-то неладное. А ночью церковный колокол забил тревогу. В село ворвались татары, подожгли дома, стали ловить девушек и парней. Крестьяне защищались, как могли, но пали под ножами татар, среди них дед и мать Павлика. Анну и отца нападавшие захватили в плен. Павлика ударили по голове, когда он бросился защищать сестру. Придя в себя, парень отвязал татарского коня, выскочил за ограду и помчался в степь. Вдогонку ему полетели стрелы. Одна стрела ранила его.