Український народ має велику кількість різних особливостей, всього того, чим він відрізняється як від своїх близьких, так і далеких сусідів. Однією з таких досить цікавих особливостей є особливість, яка полягає в тому, що український народ дуже любить пісні. І не просто любить, але і ще і складає їх у великій кількості. Якщо поглянути на українську історію, то можна побачити, що безліч пісень, складених нашими історичними співвітчизниками, відображають цілу історію нашої країни в усьому її великому різноманітті. Тому можна навести величезну кількість найрізноманітніших прикладів. Зокрема, відомим і героїчним періодом життя українського народу є відчайдушна і смілива боротьба з завойовниками турецько-татарської національності. Саме цей дивовижний і захоплюючий період зображений у народній пісні «Пісня про Байду». Байда вважається історичною фігурою, так називали Дмитра Вишневецького, який заснував Запорізьку Січ. Ще один випадок боротьби українського народу, прекрасні епізоди з нашої історії, описані в пісні «Ой Морозе, Морозенку». У ній з великим інтересом розказано про те, як найбільш сміливі представники українського народу відважно билися з татарською ордою. При цьому варто відзначити, що за свою багаторічну історію український народ вів свою боротьбу не лише з одними загарбниками з інших країн, але і проти панів, які не меншою мірою гнобили найкращих представників нашого волелюбного народу. Історичною піснею про це стала відома «Пісня про Устима Кармелюка». Окремої згадки заслуговують так звані обрядові пісні. Вони в основному описували життя, побутові питання і нагальні проблеми тих представників українського народу, які жили в давнину. Про якісь великі звершення в цих піснях мови не ведеться, тим не менш, це все одно наша історія і вона заслуговує того, щоб ми нею цікавилися, цінували і, звичайно, добре знали. Як стає зрозуміло з усього вищесказаного, українська пісня може впевнено служити надзвичайно глибоким і великим джерелом для вивчення нашої великої історії. Якщо ви хочете дізнатися щось нове про українську історію, вам неодмінно варто ознайомитися з численними українськими народними і не тільки народними піснями. В них історія України описана дуже ретельно і детально, вони містять безліч важливих подробиць, які допомагають нам правильно ідентифікувати себе як українців.
У процесі світосприймання і всієї життєдіяльності перед нами об´єктивно постає низка неоднозначних запитань типу: "Хто або що є головним у цьому світі?" Намагаємося відшукати відповідь: матеріальні цінності; природні ресурси; нові технічні системи; рослинний чи тваринний світ, що оточує нас; можливо, досягнення науки й освіти. Поміркуємо над цим. А, можливо, не те й не інше? Значна частина людей, відповідаючи на це запитання, стверджує: головне — це Людина.
Якщо це так, то може виникнути й інше запитання: "У чому сенс життя людини?" У цьому плані також є різні думки: бути здоровою, здобути гарну освіту, мати престижну роботу, пристойний заробіток, належне помешкання та ще багато іншого. Усі названі аспекти стосуються сенсу життєдіяльності особистості. Але ми акцентуємо увагу на провідному сенсі життя людини з позицій філософії її буття. Це — продовження роду людського. І не лише в біологічному (репродуктивному), а й соціальному плані. Г.С. Сковорода наголошував, що є "дві суть главныя родительськие сій: благо родить й благо научить". У завданні "научить" Сковорода розглядав це поняття в рамках не стільки "навчити грамоті", скільки "навчити праведному життю", тобто дати достойне виховання.
Ми розуміємо, що виховання людини — багатогранний і досить складний процес. Чи можна виділити якісь головні, визначальні аспекти виховання? Давайте подумаємо, які: фізичне здоров´я, готовність до праці, естетична культура, розумовий розвиток?
Російський філософ 1.0. Ільїн (1882—1954), розмірковуючи над питаннями духовного оновлення людини, писав: "Хто прагне виховати дитину, той мусить пробудити й зміцнити в ній духовність її інстинкту. Якщо дух у глибині несвідомого буде пробуджений і якщо інстинкт буде вдоволений цим пробудженням, то в житті дитини відбувається надзвичайна подія і дитя впорається з усіма труднощами і принадами майбутнього життя: і ангел не спатиме в його душі й людина ніколи не обернеться на вовка. Але якщо в дитинстві це не станеться, то опісля будь-які вмовляння, докази і переконання можуть виявитися безсилими, тому що інстинкт з усією його величчю, пристрастями й заповзяттям не прийме духу і не зрідниться з ним: він бачитиме в ньому ворога і насильника, почує лише заборони його і завжди буде готовим постати супроти нього і втілити свої бажання". Наведене міркування І.О. Ільїна до певної міри дає відповідь на питання, що в системі формування особистості є головним, визначальним. Це — морально-духовні цінності.
В.О. Сухомлинський наголошував: "Жива людська плоть і кров всебічно розвиненої людини втілює в собі повноту й гармонію сил, здібностей, пристрастей, потреб, в якій вихователь бачить ідейну, громадянську, розумову, творчу, трудову, естетичну, емоційну, фізичну досконалість. Провідним, визначальним компонентом у цій гармонії є моральність. <...> Тут кожній людині (у сфері морального розвитку. — А.К.) не закрита дорога до вершин, тут справжня і безмежна рівність, тут кожний може бути великим і неповторним".
Стимулювальним чинником, серцевиною досягнення цього головного є гуманістичне начало. Тому будь-яка діяльність як окремої особистості, так і певних соціальних інституцій має здійснюватися в рамках її спрямованості на людину, на створення оптимальних умов для її життєдіяльності та розвитку, удосконалення духовних якостей. Знову звернемося до думки І.О. Ільїна, який стверджував, що "виховати" означає сформувати з дитини не успішну людину-підлабузника, а духовно зрячу, сердечну і цільну особистість з міцним характером.
Гуманізм як система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність — це переконаність у безмежних можливостях людини та її здатності до удосконалення, це вимога свободи і захисту гідності особистості, це ідея про право людини на щастя і про те, що задоволення її потреб та інтересів має бути метою суспільства.
