У кожного з нас є своя Батьківщина – місце, де ми народилися, і яке будемо згадувати завжди і скрізь, куди б нас не закинула доля. Край,де ми зробили свої перші кроки у житті, де отримали від батьків і дідів перші уроки історії. Тут жили наші прадіди, які мріяли про кращу долю своїм нащадкам.
Україна для мене – це моє життя. Дитинство, перше кохання, материнська любов, батьківська опіка і неповторні шкільні роки. Я щаслива, що народилася та живу на Україні. Я люблю її за безмежні простори, голубе небо, золотисті поля, за щирих та усміхнених людей, які живуть тут.
Її надзвичайно цікава і багата історія, яку пізнаємо по архітектурі, писемних джерелах, замках. Згадаймо лише красу Софії Київської, величну постать Андріївської церкви, що може бути більшою насолодою, як не прогулянка по місту, яке заворожує кожного хто лиш приїде до міста Лева. Звісно не можу не оминути і інші красиві міста нашої «неньки» Батьківщини це адміністративна столиця Київ, це Харків, який став знаним навчальним центром, це краса наша «морська перлина» Одеса. Описуючи ці всі міста не можу не розказати у своїй розповіді про заморожуючу красу українських Карпат. Це територія, на якій панує і досі певна містерія, загадковість, яка немов прагне поглинути у свої обійми кожного, хто лиш заслухається у мелодійність звуків трембіти.
Чому ж тоді ми не любимо усю цю красу, чому шукаємо кращого життя? Напевне відповідь на це запитання мало хто зможе дізнатися, адже завжди потрібно починати з себе, чому так, а не інакше ми іноді стидаємося гордо сказати Я українець,українка.
Та коли замислюся над долею моєї держави, у мені баряться водночас, два протилежні почуття – гордості і сорому, віри і безнадії. . Ми - це весь український народ. Якщо не докладе зусиль кожен з нас, нічого не зміниться. Колись нам казали, що одна людина не здатна змінити суспільство, не має змоги знищити систему і є лише гвинтиком, виконавцем у величезному колективі таких самих сірих особистостей. І це не було правдою. Якщо людина має вогонь у серці, якщо її голова переповнена прогресивними ідеями, якщо її оточує коло однодумців, готових піти за особистістю навіть у пекло, то така людина стає основою реальної сили, здатної не лише виказувати протест, але й боротися за свої права.
Але швидкоплинна ріка часу віднесла усе це в минуле. І 24 червня 1991 року принесло нам довгоочікувану незалежність. Здобувши її, Україна зробила вибір на користь загальнолюдських цінностей - справжнього гуманізму, гармонізації відносин між колективом і особистістю, між державою та громадянами, рівних можливостей людей, поліпшення якості життя, вирішення питань зайнятості й освіти, створення умов для гармонійного та вільного розвитку кожної людини, прояву і підтримки в ній природного бажання творити.
Головне, що повинні пам'ятати всі, — не можна забувати своєї Батьківщини і відрікатися від неї або ігнорувати те, що ми живемо в Україні, що вона дала нам найдорожче — вільне життя
Люби свій край. Всю душу солов'їну
І серця жар йому віддай в піснях.
Объяснение:
Как-то так .
Поставь ,как лучший ответ :)
Паспорт до пісні «Та, ой, як крикнув же та козак Сірко»
Рід: лірика
Жанр: істор. пісня
Тема народного твору: розповідь про військову подорож козаків, яку очолював Сірко, до хана у Крим.
Ідея народного твору: видатний очільник Сірко - приклад відваги, військової хитрості та гідного керівника.
Звертання: хлопці-молодці
Анафора: Тай, ой, як...
Повтори: та ми думали, та ми ж думали; Аж то козак Сірко, та козак же Сірко.
Риторичний окрик: ...збирайтеся до хана у гості!
Порівняння: Сірко - сизий орел
Метафора: туман поле покриває.
Уособлення: місяць зіходжає.
Епітети: сизий орел, славне військо, вороні коні, битий шлях.
Вагомою є думка дослідника М.Мандрики про те, що питання освіти завжди цікавили І.Нечуя-Левицького як учителя. На Україні, в Польщі, Молдавії митець відчував складність навчання школярів "чужою" мовою Мабуть, саме тому й повстав проти русифікаторської політики запровадженої офіційною школою, протестував, щоб не пригнічували і не нехтували національною мовою. З цього приводу письменник написав кілька статей, серед яких стаття "Органи російської партії", у якій автор висміяв політику обрусіння з боку царського уряду. Він зазначав, що у школах запроваджували класичну грецьку і латинську мови, "щоб ними забивати голови учням, відволікати їх від революційного впливу передової європейської думки; проте грецька і латина вбивали в молоді не лише думку, а й здоров’я. Цей виступ проти реальної науки, натуральної історії, перешкоджав прогресу, тягнув школу назад".
Як писав І.Нечуй-Левицький, "Хто ж з нас буде любити того, хто зв’язує нам руки, суне нам свою мову, виганяє з України нашу українську національність, забороняє нам любити свій народ, дбати о його освіті? Хто ж подякує за таку ласку? Ми не хочемо ні "обрусіння", ні ополячення, не мадьяризації, хочемо зістатися русинами-українцями і не допустимо знущання над нами, робити експерименти всякої пропаганди над п’ятнадцятьма з половиною мільйонів нашого українського народу".
Національні почуття І.Нечуя-Левицького весь час травмувалися, бо він постійно відчував зневагу до української мови, культури. Тож не дивно, що національна ідея домінувала як у його художніх творах, так і літературно-публіцистичних статтях ("Сьогочасне літературне прямування", "Українство на літературних позвах з Московщиною"). Дожовтнева критика звинувачувала І.Нечуя-Левицького у пропаганді буржуазного націоналізму. Однак ми погоджуємся зі справедливою думкою дослідниці Н.Зінченко про те, що "весь "націоналізм" І.Нечуя-Левицького полягав, власне, у прагненні відстояти право народу говорити рідною мовою і розвивати свою культуру".
Відповідь:
Твір на тему "Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину":
Моя Батьківщина - Україна. Саме тут я народився, навчився пізнавати світ, почав розмовляти найспівочішою мовою планети. В Україні все мені знайоме та близьке - люди, природа, устрій. Я - громадянин своєї держави. Я не обирав місце свого народження, тому маю цінувати рідну країну та намагатися зробити її кращою.
Народившись українцями, всі ми автоматично стали невіддільною часткою України, її надбанням. В. Симоненко, відданий син українського народу, казав: "Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину". І дійсно, з цими рядками варто погодитися. Як вважає поет, щоб не трапилось - завжди "прийдуть з України верби та тополі". Батьківщина - це щось особливе, ніжне, до чого не можна ставитись байдуже.
Пояснення:
вот с тебя )