Іван Сила виріс серед чудової карпатської природи у великій родині. Батько вирядив хлопця з дому, бо не міг прогодувати малолітнього богатиря, адже той їв за чотирьох. Шукаючи долі в місті, Іван ще з перших самостійних кроків зазнав неприємних пригод: у поїзді «легенько потряс» нахабу, синка начальника, заступився за Міху Голого, вокзального злодюжку, у місті знехотя переміг у вуличному бою знаного бійця. Звичайно ж, такий хлопчина не міг не звернути на себе увагу тренера Брякуса, який запросив хлопця до себе і вмовив тренуватися. Брякус заборонив горянину за копійки тягати мішки на вокзалі, давав хлопцеві гроші, тренував, щоб той не зашкодив здоров’ю, виховував у ньому риси майбутнього чемпіона. Загибель тренера вразила Івана, адже хлопець знову залишився сам на сам із життям у великому місті, яке він не розумів. Чесний, відкритий, благородний, Іван ще не раз потрапляв у халепи, але завжди знаходив достойний вихід із найскладніших ситуацій.
В русской литературе XIX века образы Евгения Онегина и Печорина стали символами эпохи. В них соединились типические черты представителей дворянского сословия с выдающимися личными качествами, глубоким интеллектом и силой характера, которым, увы, не нашлось применения в условиях глубокого нравственного кризиса, ставшего главной приметой времени в 30-е – 40-е годы. Непонятые в своем кругу, лишние, они понапрасну растратили свои силы, так и не сумев преодолеть нравственную глухоту современников и мелочность общественного мнения, считавшегося главным мерилом человеческих ценностей в высшем свете. При всей похожести, Онегин и Печорин наделены яркими индивидуальными чертами, благодаря которым интерес к этим литературным героям проявляют и современные читатели.
